Всеукраинский общественно-политический журнал
О журнале
Подписка
Рекламодателям
Контакты

Последний номер

Netexchange.ru

Ukrainian banner network
                                   И М Я   В   П Р И Р О Д Е                                  

“ДІДОВА ХАТА”

   Це не Крюгер-парк в Йоганесбурзі, не океанаріум в Окленді, але такого куточка живої природи ще треба пошукати!
   Затишок в центрі міста, мікроклімат, що дозволяє розпускатись і нашій акації, і екзотичній гінго, сірий хижак і безліч пернатих за півкроку від тебе, шестиметровий пітон в тераріумі, цяцькований хвіст павича, гортанний клич бегемота, ведмеді, зебри, слони, віслюки...
   — То омана, що тварина живе одним інстинктом, — говорить господар цього дивовижного світу Володимир Топчій. — Підійдемо до того сіроманця.
   Біля вольєри — натовп. Кремезний вовк байдуже мандрує з кутка в куток. Раптом зупиняється, відшукує за головами відвідувачів лише пів-обличчя в окулярах, то його давній друг, а мій гід — і хижак присідає, нашорошує вуха, втрачає зосередженість і вітає поглядом нас обох.
   — А погляньте-но на цю пернату родину. — Йдемо далі. Володимир Миколайович загадково вимовляє: — Полярний гусак та індійська гуска. Колись він мав собі пару. Але поруч, за сіткою, жила вона, південна красуня. І закохався наш невірний. Кричав, бився об метал крилами. Змусив поєднати. Тепер щасливі, виводять діточок, котрі не мають породи, власне, для науки малопридатні, але — плід кохання.
   Хазяїн говорить про "менших братів" як про людей, кожного знає по імені.
   — Про кожного думати треба. Ось гривастий вовк. Дванадцять років — вся його вікова межа. Шануємо, скільки можемо, продовжуємо його рід... Нині, як дарунок, маємо доставити з Франції ще одну слониху... Але — за морем теличка — гривня, та тисячі євро аби її довезти...
   В глибині зоопарку, за козацькою могилою з півдюжиною берлог чорних, бурих і білих ведмедів, з новітнім кафе для дітей і батьків з відповідною назвою "Берлога" — раптом свійське обійстя, ну просто селянська хатина з усім до неї належним.
   — Бачив я в Тернополі, за містом та за озером козацький хутір. Такий собі етнографічний куточок старовини для пізнання і відпочинку. Господа, вітряк, копиці... Україна позаминулого століття. А етнічне селище під Києвом бачили? А в Чехії, в Іглаві — африканське поселення? Ото ж...
   — Я бачив у Новій Зеландії, біля Хантервіля ціле селище маорійців, аборигенів острова. Англомовні мешканці свято бережуть віковічну культуру попередників, з будівлями, начинням, обрядами, тваринним світом...
   — А тепер гляньмо на нашу новину! "Дідова хата"!
   Під стріхою — чиста мазанка з підведеною сажею присьбою, з просторим двором, цямринням, копицею, возом з конячиною. Власне, шотландське поні у ролі упряжної конячини.
   — Українська ойкумена поза-позаминулого століття, — радіє Топчій.
   З-за рогу садиби вибігає дві кізоньки, Муха та Маняшка, чорна та біла, зухвало спинаються тобі на коліна, підставляють загривки — погладь!
   З мініатюрної кошари бекають кучеряві ягнята, підтинню ґелґочуть гуси, хазяйновито крокує півень начолі зграйки курочок... Біля порогу — штучна постать самого володаря обійстя, старого хуторянина.
   В будь-який день можна ступити до воза, до криниці чи кошари. Сьогодні — зась, відкриття, дуже вже багато бажаючих. При вході поставлена сучасна естрада, відведений старовинний поліжок для ігрищ. Відкривають не по-офіційному, казенщини нема і в згадці. Підлітки, з тих, що з дитинства в юннатах, жваво розповідають про побут та звичаї давньої землі, зі знанням справи і не без вигадки та гумору знайомлять з пернатими та вухатими мешканцями двору, а також сусідами з кліток, акваріумів та загонів. А тим часом ряжені у вишиванки та кушачки, заплетені і уквітчані маленькі парубки та дівчатка танцюють, співають на поліжку. Відроджується Україна Гоголя та Нечуя-Левицького.
   По всьому строкатому зоопарку висять таблички, що забороняють годувати звірів та пташок. А тут, біля плетеного тину, вам подають невеличкі пакети і щиро запрошують:
   — Годуйте тваринок!
   Втішає помітний контраст у ставленні маленьких відвідувачів до хижих звірів — і до домашніх тварин. Переходять від брами тигра, де насторожено звіддаля спостерігали, до кошари, де по-домашньому, з долоні годують ягнят. Навіть трирічні малюки.
   Дивишся на рій малюків навколо огорожі, зустрічаєш задумливі погляди дідусів-бабусь у бік мініатюрного хутора, а власне, у бік свого давнього селянського минулого і думаєш: наскільки проникливою і доцільною мала бути думка, що породила цей красивий шматочок давнини, і яка щира воля керувала людиною, аби в наші непевні часи сотворити живе диво!
   Володимир Топчій насправді непересічна постать. З дитинства — подвижник природи і "вічний юннат". Організатор з сучасною культурною підготовкою, хороший журналіст і стійкий, послідовний громадський діяч. Незвичайний характер. Навіть загадковий. Знаю цікавий факт. Ще юнаком Володимир Миколайович надіслав до спеціального часопису есею про засновника першого акваріуму в нашому місті. Але не мав навіть ініціалів батька нашого майбутнього зоопарку Леонтовича. І тоді, звівши очі горі, написав "М.П.". І яка ж дивина була, коли з роками знайшов істину — Микола Павлович! Містика!
   Таланить нашому місту: серед добрих господарів у різних галузях буття, не полишає нас рід особливих людей, які душевно належать і сучасній цивілізації, і одвічній природі. Таким був давній Міський голова Микола Леонтович, потім рідкісний знавець душі усього живого Федір Ничиков. Третім у цім ряду стоїть шановний Володимир Топчій.

Полную версию материала читайте, пожалуйста, в журнале

Обложка журнала №003
Архив предыдущих номеров
2017 год:
0102
2016 год:
010203040506
2015 год:
0102030405
2014 год:
01020304
2013 год:
0102030405
2012 год:
010203
2011 год:
010203040506
2010 год:
0102030405
2009 год:
010203040506
2008 год:
010203040506
2007 год:
010203040506
2006 год:
01 02 • 03 • 04 • 05 • 06
2005 год:
01 02 • 03 • 04 • 05 • 06
2004 год:
01 02 • 03 • 04 • 05 • 06

  Укра?нськ_ 100x100

  Укра?нськ_ 100x100

Наши партнеры






META-Ukraine
Украинский портАл


 

Designed by Vladimir Philippov, 2005