Всеукраинский общественно-политический журнал
О журнале
Подписка
Рекламодателям
Контакты

Последний номер

Netexchange.ru

Ukrainian banner network


     СВОЁ ДЕЛО     

Ігор Савченко:
«Вкладати гроші треба в науку, в сільське господарство – на ньому тримається наша країна!»

 

Нині важко уявити, що у 1990 році Україна входила до п’ятірки найбільш економічно міцних та інтелектуально розвинених дер­жав у Європі, країною, яка забезпечувала товарами та продуктами не тільки себе, а й інші республіки. Зараз вона перетворилася з країни-експортера в країну-імпортера. І тепер колишня житниця Європи завозить із-за кордону до 50% необхідного для споживання м’яса й м’ясних виробів, значні обсяги комбікормів макаронів, овочів і фруктів, іншої продукції. Тому дуже дивним здається на цьому похмурому фоні існування державних сільськогосподарських підприємств. Одне з них - дослідне гос­подарство “Зоряне” Національної Академії аграрних наук України, яке спеціалізується на вирощуванні високоякісного насіннєвого матеріалу зернових культур, кукурудзи та племінного молодняка свиней української червоно-білої поясної породи. Господарство утримує 300 бджолосімей. Наразі робиться все можливе, щоб до смородинового та відновленого яблуневого садів приєднався новий – горіховий.

ИМЕНА: - Ігоре Михайловичу, виходячи з нашого сьогодення, в тому що «Зоряне» - державне підприємство, більше плюсів чи мінусів?
І.С.: - Наше село не розпадається, воно живе. Як би не розказували фермери, що їм би побільше державної землі, і всі будуть забезпечені роботою – то фікція, ще не один такої обіцянки не виконав. Поїдеш по інших селах, їх вже нема. Людей возять з міста на роботу. Ми маємо 2100 гектарів ораної землі та 175 робітників. На кожного приходиться по 12 гектарів. Ми не відправляємо людей в зимовий період до Центру зайнятості, у нас люди зайняті повний рік. Робітники вчасно отримують заробітну плату, забезпечені відпускними, лікарняними, оздоровчими. Середня заробітна плата 5,5 тис.грн. Ось держава підняла бюджетникам зарплату на 5%, ми – на 50%. Буде гарний хліб – ми дотуємо навіть тринадцятою зарплатнею. Є робота, а все тому, що господарство – державне. Багато молоді працює серед механізаторів, в автопарку, на тваринництві - теж молоді люди. Механізатори в кінці року отримують по 10-12 тис.грн. премії. Ми, і ще раз наголошую, живемо і працюємо, і податкове навантаження на один гектар чи не найбільше в районі, тому що державне господарство.
ИМЕНА: - З практичної точки зору, які рослинницькі культури для нашого регіону є рентабельними, а які збитковими?
І.С.: - Рентабельна культура – соняшник, але багато хто нарікає, що, мовляв, він гробить землю. Так, якщо нерозумно засівати. У нас до 8% площі відводиться для технічних культур, в тому числі й для соняшника. І ще, не треба сліпо вірити, що це до 90% самозапильна культура. Насправді лише до 80% у кращому випадку. Це перехресно-запильна культура, от 20% запилювання приносять бджоли та інші комахи. Начебто небагато, а на врожай впливає, тож маємо 150 тонн додаткового соняшника, а це більше мільйона гривень.
А тепер до гречки. Кажуть, ніхто не хоче сіяти, а чому? Цінна культура, гарна крупа, за кордоном її дуже мало вживають на відміну від нас. 100% її запилювання залежить від бджіл, комах. Не вирощують, тому що закупочна ціна її - 8 тисяч грн. Селянин з гектару витягує 8 - 10 центнерів – це, грубо кажучи, 8-10 тисяч гривень плюс насіння, плюс обробка, для неї ще треба попередник цікавий, бо вона не хоче рости після соняшника. Ні один гербіцид на гречку в Україні не зареєстрований, а вона страждає від бур’янів. Ось декілька прикладів: сіють пшеницю – отримують 4 тони - це близько 18 тис.грн. з гектару, соняшника – 40 тис., грубо кажучи, а з гречки – 5 чистими. Хто ж буде платити 3 тисячі за оренду землі, за насіння – 2 тисячі, далі – збирати, перевозити, сушити-віяти? Де ж та рентабельність? Немає зараз таких технологій, щоб отримувати 40 тисяч гривень з гектару гречки. Значить - треба знизити ціну на переробку, але над цим ніхто не працює.
ИМЕНА: - А як же науковий центр?
І.С.: - У нас наука недофінансована. Виділяються кошти тільки на заробітну плату та енергоносії, і то не на всі. Науковець не має змоги поїхати в поле, щоб як слід зайнятися дослідницькою роботою. Я можу про це говорити, бо працював і директором Інституту в Миколаєві, і в Академії начальником управління інноваційно-інвестиційного розвитку, знаю кожну проблему кожного господарства, і наукові проблеми. Науці дуже потрібні кошти, щоб реалізувати те, що є в задумці у науковців, яких, до речи, дуже мало залишилося, бо ніхто не хоче туди йти, оскільки недофінансованість. Молодих науковців зразу бачать за кордоном - в Польщі, Чехії, Америці, Канаді. Тільки захистили кандидатську, їм пропонують роботу в закордонній компанії. Не буде сидіти молодий науковець на півставки в Інституті та займатись дослідами без перспективи росту. Все йде до краху науки, і тоді на кого ми перетворимося – не знаю?! Ще в нас є сировинна база. Наша пшениця не гірша ніж італійська, але чомусь полиці в супермаркетах завалені імпортними макаронами, а за кордоном наших немає. Невже не розуміють, що у нас сільське господарство – це здоров’я нації. Якщо ми будемо вживати свою якісну свинину, курятину, вирощену на кормах без ГМО та антибіотиків, то й матимемо краще здоров’я. Вкладати гроші треба в науку, в сільське господарство – на ньому ж тримається наша країна! Зараз ще працюють селекційні центри по зернових культурах, я маю на увазі Одеський Інститут генетики, Миронівський інститут пшениці, але як тільки прийде закордонне неапробоване насіння, за яке треба розраховуватись по курсу євро, то частина наших коштів йтимуть за кордон. А нашу науку наразі вже треба відроджувати, тому що багато вже талановитих фахівців повмирало, частина працює за кордоном, працюють в нашій державі. Знищиться українська наука - постраждають державні інтереси
ИМЕНА: - Який сьогодні напрямок роботи Вашого господарства як дослідницького Ви вважаєте прогресивним?
І.С.: - Тема нова і невивчена – це горіховодство. Лише років двадцять тому в Україні зацікавились горіхом в якості цінного сільськогосподарського продукту, і то купівлю-продаж поставили на потік аматори. Серйозно ніхто цим питанням не займався. Чого наш горіх не може на належному рівні вийти за кордон? Тому що в нього нема історії: де вирощений, ким, хто робив проект, який то сорт, аналізна карта грунту, податкове навантаження та інше.
Як горіх сьогодні потрапляє на ринок? Під’їхала машина до сільського подвір’я, посигналила, купили кілька кілограмів за копійки, поїхали до іншого. Між тим на світовому ринку божевільний ажіотаж: Німеччина експортує по 5 євро за кілограм, Молдова - по 4 євро, а ми - не зрозуміло як. Тому воно і краще, що закрили експорт, доки не буде наведений порядок. Над цими питаннями зараз детально працює Інститут садівництва Національної академії аграрних наук. Нещодавно президентом академії була озвучена така пропозиція, що був би гарний варіант, якби кожне з дослідницьких господарств в системі Академії, а їх – 136, посадили хоча б по 100 га горіха, тоді можна було б створити якусь певну корпорацію і вийти на ринок не контрабандою, а прозорими господарствами. Продавали б горіхи не менш як по 4 євро за кг, а господарства мали б додаткові кошти. Крім того, це 13 тисяч гектарів лісу – чисте повітря, а ще побічний продукт – горіхові перегородки та енергетична маса на пелети.
ИМЕНА: - То з чого треба починати?
І.С.: - Треба починати з зареєстрованих суб’єктів, яким виділена земля, зроблений проект, аналіз ґрунту, проведена апробація, всі затрати прозорі. Таких дуже мало. Проте є в Україні чудова Асоціація горіховодів, яка працює на дніпропетровський землі. На сьогоднішній день існує дефіцит садивного матеріалу – нормальних, якісних саджанців. Хтось обманним шляхом, хтось на базарі купує. Так не можна, треба з наукою підходити, щоб було з кого спитати: чому не виросло, чому мало врожаю, які смакові та харчові якості, яка стійкість до хвороб, до морозу, до спеки. Ми ж не під куполом живемо, всі природні явища мають вплив на рослини. Ми заложили маточно-живцевий сад, щоб у нас були свої апробовані саджанці. В маточному саду матеріали завезені з наукових центрів, Інституту садівництва дослідних станцій. Є імпортні – два сорти з Молдови, зареєстровані в державному реєстрі Україні. Ми за свої кошти придбали сіянці і живці. Вибрали кращі екземпляри. З часом вони дадуть плоди. Науковці розглянуть, чи всі якості відповідають даному сорту, заапробують його, і тоді будемо знімати гілочки з бруньками, щоб прививати сортові дерева. Кропітка справа, довго чекати, але дуже необхідна. Потрібна ще витримка в холодильниках. Є у нас проект на побудову лабораторії в цьому році. Починаємо з нуля, але з часом маємо вийти на ринок з якісним садивним матеріалом, щоб продавати не менше 50 тисяч горіхів в рік
ИМЕНА: - А як бути з економічною складовою цієї справи?
І.С.: - Якщо взяти економіку горіха, то не всі можуть ним займатись, це дороге задоволення. Сьогодні закордонні однорічні саджанці стоять по 11 євро, дворічні – до 15. Звісно проводиться по курсу гривні, але до євро таки прив’язані. На гектар треба 100 дерев, 100 на 11 євро – 1100 евро, а ще плюс земля, плюс ямки, плюс проект і непростий: аналіз грунту в розрізі глибиною 2-3 метри, щоб було видно до чого може достати коренева система, щоб не було вапняних відкладень. залягання підгрунтових вод Отже виходить, що гектар насаджень обійдеться за сорок тисяч гривень – до 50. Та й приживеться в кращому випадку до 80%. А от у подальшому, якщо з однієї деревини можна буде отримати нехай 10 кг врожаю та помножити на 4 євро, то получаємо приблизно 12 тисяч гривень з гектару. Ця справа себе окупує. То ми й пришли до цього в своєму селі. Зробили аналіз грунту, маємо проект на висадку 600 га горіхового саду.
ИМЕНА: - На цьому проблемні питання можна вважати вичерпаними?
І.С.: - В тому то і справа, що ні. Дякувати Богу, що наші можновладці ще не розібрали державну землю, і в нас є де займатися цими розробками. На приватній землі цього неможливо здійснити, особливо на пайовій. Нема закону під купівлю землі, то потрібен закон під багаторічні насадження. Наприклад, в Ірані старий сад, якому під 200 років, він живе і плодоносить. В нас тільки все починається, тому дуже багато питань, особливо тих, на які не має наразі відповідей: чим краще привитий горіх від не привитого, чим буковинський горіх краще від молдавського? Як горіх розколюється, як зберігається, як транспортується?
ИМЕНА: - Прибутку з горіхового саду ще довго чекати. Що має сьогодні приносити господарству дохід і впевненість, адже у нас зона ризикованого землеробства?
І.С.: - Так, тваринництво прибутковим теж назвати не можна. Свиней тримаємо, тільки щоб зняти соціальне навантаження в селі. Отже ми порахували, що бджільництво є самим рентабельним. Взагалі, всі види діяльності дослідного господарства вкупі дають змогу жити нашим селянам на належному рівні. Ми самі утримуємо дороги, допомагаємо ФАПам, дошкільним і шкільним закладам. Ми не просимо чиєїсь допомоги, головне, щоб нам не заважали працювати на нашій рідній державній землі.
Дякую президенту Національної академії аграрних наук Гадзало Ярославу Михайловичу та директору Інституту садівництва Гринику Ігорю Володимировичу за збереження державних сільськогосподарських підприємств і за змогу працювати на державній землі.

ИМЕНА - Наталка Тофан
Фото – Олена Мильнікова

 

Обложка журнала №067
Архив предыдущих номеров
2017 год:
01020304
2016 год:
010203040506
2015 год:
0102030405
2014 год:
01020304
2013 год:
0102030405
2012 год:
010203
2011 год:
010203040506
2010 год:
0102030405
2009 год:
010203040506
2008 год:
010203040506
2007 год:
010203040506
2006 год:
01 02 • 03 • 04 • 05 • 06
2005 год:
01 02 • 03 • 04 • 05 • 06
2004 год:
01 02 • 03 • 04 • 05 • 06

  Укра?нськ_ 100x100

  Укра?нськ_ 100x100

Наши партнеры






META-Ukraine
Украинский портАл


 

Designed by Vladimir Philippov, 2005