Всеукраинский общественно-политический журнал
О журнале
Концертное агентство
Рекламодателям
Контакты

Последний номер

Netexchange.ru

Ukrainian banner network

     ІМ’Я В ВИЩІЙ ОСВІТІ     

Володимир Ємельянов: "Вважаю своєю місією допомагати молоді, особливо талановитій"

Про таких людей, як Ємельянов Володимир Михайлович розповідати надзвичайно цікаво, але досить складно й відповідально. Перелік його життєвих і професійних досягнень вражає і дивує, настільки він багатогранна і талановита особистість.
На сьогодні Володимир Ємельянов — директор Інституту державного управління ЧНУ ім. Петра Могили, проректор з економіки та фінансів, державний службовець I рангу, доктор наук з державного управління, професор. Крім того, він є президентом обласної федерації і віце-президентом Федерації плавання України, заступник голови відділення Національного олімпійського комітету України в Миколаївській області, голова комітету ветеранів спорту в Миколаївській області.
У лютому Володимир Михайлович відзначив свій ювілей, що й стало приводом для нашої розмови.

ІМЕНА: — Завжди цікаво починати з витоків: з дитинства, школи, дізнатися, як прийшло захоплення плаванням, якому Ви віддані все життя. До речі, а Ви корінний миколаївець?
В.Є.: — Я народився 11 лютого 1948 року в Миколаєві, з діда-прадіда миколаївець, ось тільки точно не знаю — у четвертому чи навіть у п'ятому поколінні. Мої батьки, Ємельянови Михайло Іванович і Емілія Григорівна, з 1947 року пропрацювали на Чорноморському суднобудівному заводі все своє життя, їхній стаж складає майже століття на двох.
Навчався спочатку в школі №22, але вона була «восьмирічною», і мене запросили до школи №39 як спортсмена, хоч я і вчився добре. Спочатку захоплювався футболом, але захворів на ангіну, яка дала ускладнення на серце, дорога у великий спорт виявилася для мене закритою. Та мої шкільні друзі займалися плаванням, мені стало цікаво, і з ними я прийшов в ДЮСШ №2. Але треба було мати дозвіл від лікаря. Довідку дали, але з багатьма обмеженнями. Через півроку, коли на тренуваннях я пропливав вже по два-три кілометри, знову пройшов медогляд, і лікарі були здивовані: від мого ревмокардиту не лишилося й сліду. Так я почав серйозно тренуватися і показувати досить високі результати. Вважаю, що в цих досягненнях була величезна заслуга мого тренера — Віктора Аркадійовича Западинського. Він нас наполегливо тренував, але ніколи не ставив тренування вище за навчання, перевіряв щоденники і з поганими оцінками не допускав до води, виховував нас не тільки як спортсменів, а й вчив бути гідними людьми.
Тренування, збори, змагання, перші перемоги і досягнення — усе це стало сенсом життя. Спорт був на першому місці.
ІМЕНА: — Але все-таки Ви віддали на якомусь етапі перевагу науці, а плавання залишилося як хобі?
В.Є.: — Без особливих труднощів я вступив до кораблебудівного інституту й продовжив активно займатися плаванням, входив до юнацької збірної України і СРСР, виступав за товариство «Спартак». Наукою вирішив зайнятися після курйозного випадку, коли в 1969 році мене відрахували з інституту, але, звичайно, потім відновили. Приводом для такого кардинального рішення послужила моя участь у змаганнях за «Спартак», а не за студентський «Буревісник». Та дослідницька робота вже мене захопила, з'явилися перші результати. 1971 року довелося зустрітися з «легендою» зварювальної науки — Борисом Євгеновичем Патоном. Сталося так, що він мені, студенту, який прибув для проходження практики, показав Інститут, розповів про все, над чим працюють науковці. Це була така незвичайна і доленосна зустріч, яку я запам'ятав на все життя.
Після закінчення інституту в 1972 році вступив до аспірантури, яку закінчив достроково, представивши дисертацію до захисту. Але через незалежні від мене причини, захистив дисертацію пізніше, у 1980 році, і тоді ж мені було присуджено премію Академії наук України за цикл робіт, пов'язаних з дослідженнями нових способів пайки графіту і кристалів алмазу. Практично всі мої наукові роботи мали закритий характер, тому що були пов'язані з розробками в ракетно-космічній галузі.
ІМЕНА: — Подальша трудова діяльність була пов'язана тільки з наукою?
В.Є.: — Відверто кажучи, з наукою я не розлучався, але робота мала і дослідницький, і управлінський характер. Продовжуючи викладати в МКІ та Інституті підвищення кваліфікації працівників суднобудівної промисловості, перейшов на роботу до філії Науково-дослідного інституту технології машинобудування «Сиріус». Починав на посаді старшого наукового співробітника, а через кілька років очолив галузеву лабораторію, яка була відкрита за моєю ініціативою. У 1985 році мене призначили науковим керівником Міністерства суднобудівної промисловості СРСР з запровадження електронно-променевих технологій.
ІМЕНА: — Коли Ви вирішили зайнятися політикою, і чим це було зумовлено?
В.Є.: — Той час пригадується, як час змін і бажання покращити життя в країні. Мені здавалося, що мій досвід і знання знадобляться людям. Мабуть, це схоже на романтику, але так було. У травні 1990 року мене обрали депутатом Миколаївської міської ради, а у квітні 1992 року запросили працювати в Миколаївську обласну державну адміністрацію, де я керував відділом, що займався питаннями конверсії. Цей напрям був мені знайомий з часів перебудови. У цей же період очолював комісію з енергетики та комітет економіки та регіональних проблем.
У 1994 році був обраний народним депутатом України, працював заступником голови комітету базових галузей та соціально-економічного розвитку регіонів. За період скликання виступив автором ряду законодавчих актів, в тому числі Закону України «Про державну підтримку суднобудування», Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Саме в ті роки закладалися основи державності і була прийнята Конституція України.
ІМЕНА: — Після 1998 року Ви також займали ряд важливих посад. А з 2005 року Ви працюєте в «Могилянці» — так коротко в народі називають Чорноморський національний університет імені П. Могили. І не секрет, що в його створенні й становленні є Ваша заслуга. Пригадайте, як це було?
В.Є.: — Дійсно, в 1998 році я був призначений головою Національної агенції з управління державними корпоративними правами, очолював наглядову раду АТ "Азовсталь", був заступником голови наглядових рад ще двох акціонерних товариств. Близько року працював начальником Миколаївського морського порту. Наприкінці 2004 року був призначений заступником голови Миколаївської обласної державної адміністрації і на цій посаді пропрацював до лютого 2005 року.
А далі моя трудова діяльність тісно пов'язана з Чорноморським національним університетом ім. Петра Могили, у створенні якого мені довелося взяти безпосередню участь. До мене звернулися автори ідеї — Леонід Павлович Клименко та його друг і вірний соратник Олександр Павлович Мєщанінов, якого я знав зі студентських років, з проханням допомогти вирішити на державному рівні питання відкриття Миколаївської філії Національного університету «Києво-Могилянська академія». Вони зверталися і до інших народних обранців, та, на жаль, їм відмовляли в різний спосіб, а крім ідеї та рішення вченої ради НаУКМА, у них більше нічого не було.
Тоді я був народним депутатом України і добре розумів: у нашому півмільйонному обласному центрі на Півдні України необхідний такий класичний університет. Мені імпонували принципи, традиції, підхід до навчання українською мовою, що було важливо в умовах зародження й становлення зовсім молодої держави. Та для розв'язання цієї складної задачі треба було зробити Постанову Кабінету Міністрів України, пройти низку узгоджень, зібрати візи у віце-прем'єрів, переконати міністрів, що такий вищий навчальний заклад справді необхідно створити в Миколаєві. Кажуть, якщо треба зробити щось добре, то зроби це сам. Я склав Постанову Кабінету Міністрів, зібрав необхідні візи, до речі, двоє моїх добрих знайомих високопосадовців відмовили, мотивуючи відсутністю коштів у бюджеті, але прем'єр-міністр, незважаючи на це, підписав довгоочікуваний документ. Та на цьому справа не закінчилась: Постанову відклали в канцелярії, помітивши відсутність двох підписів. Зрештою, Постанова Кабінету Міністрів усе ж набула чинності, але цьому передували місяці три наполегливих зусиль з мого боку. Адже без перебільшення можу констатувати, що я зробив майже неможливе, чим пишаюся і зараз, зважаючи на численні досягнення університету, його випускників, викладачів і студентів. Пізніше, працюючи заступником голови Миколаївської ОДА, також сприяв подальшому розвитку молодого навчального закладу.
Університет стрімко розвивався, розширювався спектр спеціальностей, професорсько-викладацький склад вже був представлений визнаними вченими зі ступенями, званнями і солідним послужним списком опублікованих наукових робіт. Ми задумалися про підготовку фахівців-держслужбовців, оскільки державна служба зумовлена існуванням держави та її функцій, то в цій сфері мають працювати високопрофесійні, спеціально навчені кадри. Таким чином, в 2006 році було створено Інститут державного управління у складі Миколаївського державного гуманітарного університету ім. Петра Могили (нині Чорноморський національний університет ім. Петра Могили), директором якого я був призначений і яким керую по теперішній час.
ІМЕНА: — У Вашому послужному списку — безліч нагород, почесних звань і грамот. В 1980 році Ви стали лауреатом Премії Академії наук України, удостоєні Державної премії СРСР (1991), Срібної медалі ВДНГ в галузі науки і техніки, Ордена "За заслуги III ступеня" (1997), Почесної грамоти Кабінету Міністрів України (2000), Почесної грамоти Верховної Ради (2003), звання "Заслужений діяч науки і техніки України", і перелік можна продовжити. Ви якось прагнули до цього?
В.Є.: — Абсолютно ні. Як кажуть: "Минулого не купиш", тому всі ці нагороди — результат довгого життєвого шляху, праці і, як наслідок, досягнень.
ІМЕНА: — Яка діяльність була найцікавішою?
В.Є.: — Усе, чим я займався, було для мене цікавим і захоплюючим на початковому етапі, тому що далі завжди настає повсякденна робота з безліччю як рутинних, так і складних моментів, до яких звикаєш.
ІМЕНА: — Ви багато чого досягли в житті, у Вас завжди був міцний «тил» — Ваша родина?
В.Є.: — Так. У мене справді міцна, дружна сім'я. Будемо живі-здорові, то наступного року відзначимо з дружиною Тетяною Володимирівною 50-річний ювілей подружнього життя, "золоте" весілля.
Син Костянтин закінчив теж МКІ ім. адмірала Макарова, аспірантуру, але в науку не пішов. Він успішно займається видавничою діяльністю, онук Андрій ще вчиться в школі й має непогані перспективи в плаванні.
ІМЕНА: — Що Вам імпонує в людях?
В.Є.: — Я люблю талановитих і здатних навчатися людей, особливо молодь. Ми живемо в такий час, коли молодь «обганяє» в галузі інформаційних технологій старше покоління. Та й в інших питаннях розбирається краще, ось їм треба допомагати, до них треба прислуховуватися.
Це зараз, з висоти пройденого, можливо, здається, що мені щастило і все легко давалося. Насправді ж було багато перешкод і труднощів, тому я вважаю своєю місією допомагати молоді, особливо талановитій, посісти гідне місце в суспільстві, реалізувати свої здібності.

___________________


Володимир Михайлович Ємельянов є автором (співавтором) понад 60 наукових робіт, йому належать 6 авторських свідоцтв, під його керівництвом захищено близько десятка кандидатських дисертацій з державного управління.
Його енергії, творчому і науковому потенціалу можуть позаздрити молоді люди, адже його робочий графік дуже і дуже щільний, та, незважаючи на таке навантаження, він і сьогодні знаходить час і на улюблене плавання, і на роботу на присадибній ділянці, і на читання, і на проведення дозвілля з родиною.
А ще Володимир Ємельянов — дуже доброзичлива людина з гарним почуттям гумору, цікавий у спілкуванні, для нього не існує "незручних" запитань, він відповідає щиро і відверто на будь-яке запитання, що дуже приємно.

Клименко Леонід Павлович, ректор ЧНУ ім. Петра Могили, доктор технічних наук, професор:
— Володимир Михайлович Ємельянов — багатогранна, толерантна і дуже цікава людина. Тільки уявіть собі: з одного боку, він науковець, лауреат Державної премії, фахівець у галузі зварювання, причому композиційних матеріалів (дуже відповідальна робота, бо це військова й космічна тематика), з іншого боку, він громадський діяч, який був депутатом міської ради, народним депутатом України, займав високі посади в міністерстві, одна з таких посад — заступник міністра, працював у Миколаївській ОДА. Крім того, він спорт­смен, який виступає на змаганнях з плавання серед ветеранів, бере участь у Чемпіонатах України, Європи і світу. Плавання — це не груповий вид спорту, де можна «прикрити» товариша, де перемогу здобуває команда, коли хтось забиває м'яча і всі виграють. У воду стрибає один спортсмен і долає дистанцію самотужки. Це теж характеризує людину, яка звикла долати перешкоди і яка ніколи не зійде з дистанції.
Він дуже легкої вдачі: якщо щось потрібно, то моментально готовий іти вперед. Саме він зробив вагомий внесок у створення нашого університету. Відверто кажучи, якби не його допомога, то такого вищого навчального закладу не було б взагалі. Постанова Кабінету Міністрів про створення МФ НаКМА ім. Петра Могили — це стовідсотково заслуга Володимира Ємельянова. Ніхто інший таке зробити не зміг би — переконати на вищому рівні про можливість створення університету не на базі чогось, а, як кажуть, на «рівному місці». Озираючись назад, я розумію, що просто він зробив майже неможливе.
З нагоди ювілею я зичу йому перш за все того, що необхідне і потрібне людині: міцного здоров'я, натхнення, довгих років плідної праці, спортивних успіхів, родинного затишку. Я впевнений, що попереду в нього ще багато добрих справ, творчої роботи, цікавих винаходів.

Мєщанінов Олександр Павлович, доктор педагогічних наук, професор:
Володимир Михайлович Ємельянов — дуже розумна, врівноважена, талановита та цікава людина. Він закінчив Миколаївський кораблебудівний інститут (зараз Національний університет кораблебудування ім. адмірала Макарова), працював на кафедрі зварювального виробництва, захистив дисертацію на спецтему. Це наша "альма матер", дуже поважний і серйозний вищий навчальний заклад на той момент, коли Володимир Михайлович починав свій шлях в науку.
Був обраний народним депутатом України та гідно представляв Миколаївщину в Верховній раді. Справді, у Володимира Ємельянова так багато досягнень, що, мабуть, про якісь і не згадаю, але, як на мене, у нього є одне досягнення, котре вважаю найголовнішим: він засновник нашого університету! Це, як кажуть, «з пісні слів не викинеш», це цілком і повністю його здобуток. Незважаючи на те, що 1995–96 роки були важкими для країни, а створення не приватного, а державного вищого навчального закладу суперечило всій логіці й здоровому глузду (бракувало коштів на утримання існуючих університетів), Володимиру Михайловичу вдалося переконати високих посадовців у необхідності такого вишу в Миколаєві. Він зрозумів: для нашого, переважно російськомовного, міста дуже важливо відкрити такий університет, де всі дисципліни будуть викладатися українською мовою. Це було не просто, але якщо є така держава Україна, то і викладання предметів має бути українською, як у Франції — французькою, у Німеччині — німецькою і т.д. Володимир Ємельянов підтримав цю ідею і доклав заради її реалізації величезних зусиль. Наполегливо пройшов цілу низку узгоджень, доки не з'явилася Постанова Кабінету Міністрів про створення нашого університету.
Ця талановита, постійно зайнята серйозними справами людина пронесла крізь усе життя любов до плавання. Він і зараз активно тренується і бере участь у змаганнях різного рівня, у т.ч. міжнародних. З нагоди ювілею я бажаю йому гармонії, складовими якої є такі найнеобхідніші компоненти: здоров'я людини та його рідних і близьких, радість і затишок у родині, задоволення від роботи і захоплень. Усе це дуже важливо, тому бажаю Володимиру Михайловичу гармонії на довгі-довгі роки!

Владимир Самойленко, генеральный директор ООО "Металлург Юг":
- От души поздравляю Владимира Михайловича — настоящего профессионала, единомышленника, патриота украинского спорта, многогранную личность с юбилеем!
Поражает его работоспособность, целеустремленность, высокий уровень идей.
Он умеет зажечь, объединить целью самых разных людей! Я вдохновлен его идеей научить плавать каждого школьника, которую он продвигает на всех уровнях, и которую мы готовы опробовать совместно в нашем Николаевском регионе.
Я желаю Владимиру Михайловичу не терять форму, дерзать, побеждать, радовать нас своими личными и общественными достижениями, получать радость от жизни во всех ее проявлениях.


Обложка журнала №076
Архив предыдущих номеров
2018 год:
01
2017 год:
0102030405
2016 год:
010203040506
2015 год:
0102030405
2014 год:
01020304
2013 год:
0102030405
2012 год:
010203
2011 год:
010203040506
2010 год:
0102030405
2009 год:
010203040506
2008 год:
010203040506
2007 год:
010203040506
2006 год:
01 02 • 03 • 04 • 05 • 06
2005 год:
01 02 • 03 • 04 • 05 • 06
2004 год:
01 02 • 03 • 04 • 05 • 06

  Укра?нськ_ 100x100

  Укра?нськ_ 100x100

Наши партнеры






META-Ukraine
Украинский портАл


 

Designed by Vladimir Philippov, 2005