Всеукраинский общественно-политический журнал
О журнале
Концертное агентство
Рекламодателям
Контакты

Последний номер

Netexchange.ru

Ukrainian banner network

              ПОЕТИЧНА ЗІРКА              

Солдат Великой войны

В 70-х роках ХХ століття на поетичному небосхилі з’явилася нова зірка – Дмитро Кремінь. В січні 1979 р. талановитого юнака прийняли до Спілки письменників СРСР.
В квітні 1979 р. Д. Кремінь переїхав з Казанки Миколаївської області до Миколаєва, де приступив до викладацької справи на кафедрі української літератури Миколаївського державного педагогічного інституту імені В.Г. Бєлінського.

З метою об’єднання творчої молоді на той час постановою ЦК ЛКСМ України в обласних центрах створювались молодіжні літературні студії «Джерело» при редколегіях обласних молодіжних газет. Керівники студій були зараховані до штату відділів пропаганди та культурно-масової роботи обкомів комсомолу. Дмитра Креміня запросили на роботу в Миколаївський обком комсомолу, де він і очолив молодіжну літературну студію «Джерело». Це сталося в лютому 1980 року.
Саме з того часу на сторінках газети «Ленінське плем’я» постійно друкуються його вірші та вірші молодих поетів Миколаївщини.
Це були перші кроки до поетичного олімпу Дмитра, кроки піклування про молодь, паростки літературної та поетичної еліти нашого краю.
А особисте знайомство пам’ятаю досі. Було це так. На порозі мого кабінету на четвертому поверсі обкому комсомолу з’явився молодий юнак у білосніжній сорочці, яка підкреслювала чорняве довге волосся на голові, пишні чорні вуса і очі, які грали іскорками на його худорлявому обличчі. «Я поет Дмитро Кремінь», - тихим голосом промовив він. Так відбулося наше знайомство.
Саме з того часу вже протягом 38 років ми знаходимося в дружніх стосунках. Всі ці роки я дякую Господу за те, що маю змогу спілкуватися, чути поетичний голос цієї обдарованої, талановитої людини. Людини совісті свого часу, яка несе через свої вірші правду.
В літературних журналах, на сторінках газет друкувалися його вірші. З’являлися перші прихильники його таланту серед пересічних громадян, хто небайдуже ставився до сучасної української поезії. Серед них була і родина Горбурових. На моїй книжній полиці з’являлися нові поетичні збірки, поезія яких, як еліксир, підбадьорювала читача, наповнювала вселенською енергією та повертала до стародавніх історичний подій світу та рідної землі.
Я радів, що рік від року поет Д. Кремінь становився відомим серед поетів України. Особливо радісним був 1999 рік, коли він одержав Державну премію України імені Т.Г. Шевченка. Згодом став переможцем в номінації «Культура і мистецтво» програми «Людина року Миколаївщини» (2008) та визнаний «Людиною року» у міському конкурсі програми (2016). В 2016 році одержав звання «Заслужений діяч мистецтв України».
Після виходу у світ нових поетичних книжок я кожного разу із хвилюванням отримував у подарунок із рук метра поетичну збірку. І кожна була підписана ним не трафаретно, а від щирого серця поета. Наприклад, книга «Атлантида під вербою»:
«Дорогому другу юних літ –
Атлантида, вітер і привіт,
Все мине, та будемо натхненні
В добрім серці
Горбурова Жені!»
20.Х.2003.
Книга «Літній час»:
«Дорогому Горбурову Жені!
Час – лихий, одначе вибрав нас.
І тому в гармонії й натхненні
Все одно ми випередим час!»
22.VIII.2007.
Книга альбом-антологія «Лампада над Синюхою»:
«Дорогому другові молодої пори
і незрадливому побратиму цієї епохи
Евгенові Григоровичу Горбурову
на непогасне сяєво лампади –
від серця».
2 жовтня 2007 р.
Як дорогоцінні реліквії зберігаю у власному архіві вірші, які Д. Кремінь подарував особисто мені, це «Сучасна одисея» (2 червня 1995 р.) і «Фата Моргана» – Ранкова імпровізація Євгену Горбурову – латифундисту, бізнесмену, архіваріусу, другові» (17 жовтня 1995 р.).
Напружена творча праця у нього поєднувалась завжди з викладацькою в вищих навчальних закладах м. Миколаєва, на посаді заступника головного редактора газети «Рідне Прибужжя» (2001-2010 рр.), а також тимчасово виконуючого обов’язки головного редактора цієї газети в 2007-2008 рр. Саме коли він працював заступником редактора газети, я став свідком появи вірша, який мене вразив, як найяскравіша вершина майстерності Дмитра Креміня. На мою особисту думку, якби він написав тільки один цей вірш – він заслуговує на визнання поетичного безсмертя.
А було це так. Редакція газети знаходилась за декілька сотень метрів від мого помешкання. В вільний від роботи час чи по дорозі додому я обов’язково заходив на другий поверх в гості до Д.Д. Креміня. Не стало виключенням і 24 листопада 2008 року, перед обідньою перервою. Ввійшов до кабінету Дмитра: він сидить за столом, щось пише на аркуші паперу, тільки підвів голову, кивнув і продовжив писати. Я присів у кутку кімнати, дивлячись, як він щось дописує. Через декілька хвилин він підняв голову і поклав ручку на стіл. «Все. Завершив. Послухай».
І він зачитав мені вірш. З самого початку я був вражений. «Ти вибач, що відразу не привітався. Сьогодні зранку з головним редактором Тетяною Одинцовою пішли до заступника голови облдержадміністрації стосовно кошторису фінансування нашої газети на наступний рік. Замість того, щоб вислухати наші пропозиції, він мене і жінку послав на х… Як це взагалі можливо, щоб нас, газетярів, журналістів, образили в державній установі?! Я вирішив написати вірша, в якому викласти цю хамську зухвалу поведінку цього мудака. Редактор чекає, тримаємо місце для вірша на першій сторінці газети в завтрашньому номері».
Я тільки підтримав позицію поета на чиновницьку поведінку.
«…Коли в одному кабінеті
Мене хрестили матюком:
У кабінеті з мудаком
І президентом на портреті».
Так 25 листопада 2008 року в газеті «Рідне Прибужжя» (№ 134) на першій сторінці з’явився вірш «Похвальне слово укрчиновнику». Це була відповідь не тільки на факт свавілля заступника голови ОДА, а спроба звернути увагу суспільства, іноземної спільноти на масове розгнуздане хамство «народних слуг». «Це з нами, керівниками газети, так поступив, - сказав Д. Кремінь, - а що казати про тих простих людей, які роками оббивають «високі» пороги у пошуках правди та справедливості».
Пізніше я казав Дмитрові, що якби Тарас Шевченко написав тільки свій «Заповіт», він залишився б в українській поезії назавжди. Так і ти зі своїм «Похвальним словом…». І ще я помітив дивне співпадіння: ці вірші датуються однією датою – 25 грудня, тільки з різницею в роках: 1845 і 2008. Але обидва поети звертаються із закликом до народу: Т.Г. Шевченко – «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте…». Д.Д. Кремінь – «Не умирай, а встань, прокинься…».
«…Це укрчиновників в ці дні,
Це дух неволі і руїни,
В подобі ситої свині –
Над вічним горем України.
Вже не москаль, не іудей
І не німецькі генерали,
А щастя наше і дітей
Ці укрчиновники украли…»
І народ на свавілля чиновників, як би почувши поета, піднявся революцією Гідності (з 21 листопада 2013 до лютого 2014 р.) з метою політичних та суспільних змін в Україні.
Цей вірш постійно знаходиться на моєму робочому столі. Була б моя воля, український державний службовець перед прийняттям присяги обов’язково прочитав би цього вірша.
Не випадково після обрання Д.Д. Креміня головою Миколаївської обласної організації Національної спілки письменників України 28 листопада 2010 року на наступний день я разом з видавцем П.М. Шамраєм подарували поетові цей вірш, оформлений в дубовій рамці під склом, та повісили на стіні в його новому робочому кабінеті.
Ще декілька разів ми стикалися на творчій ниві. Так, син Кирил в своїй книзі «Мой дед Григорий Горбуров» (2008) надрукував есе Д. Креміня «Код лікаря Григорія Горбурова», яке написане поетом в червні 2007 року. На смерть мого батька – заслуженого лікаря України, почесного громадянина м. Миколаєва Г.Ф. Горбурова Дмитро Кремінь відгукнувся віршем «Біографія безсмертя 1924», який він написав 5 січня 2014 року о другій годині ночі, в день, коли батьку мало б виповнитися 90 років, - до ювілею він не дожив 5 днів.
Дмитро Дмитрович написав декілька віршів про героїв наших газетних та журнальних публікацій, які згодом були включені до виданих книжок. Серед них своєрідний поетичний триптих, присвячений відомим корабелам та мореходам:
«Під сузіря’м Денеба» (13.12.2011) – поетичний уклін А.Б. Ганькевичу на його 100-ліття, який надрукований в книзі «Анатолий Ганькевич – человек из созвездия героев» (2011);
«Летючий корабел» (17.07.2013) – ювілейний славень з нагоди 75-річчя з дня народження ветерана кораблебудування Віктора Михайловича Ставицького;
«Останній рейс» (2015) – пам’яті капітана пароплава «Декабрист» Степана Полікарповича Бєляєва та його команди, які загинули в роки Другої світової війни.
Останні два вірші надруковані в книзі «Истории для истории» (2015). Ці поетичні відгуки стали своєрідними родзинками наших видань.
Мене завжди вражала цілісність його натури: його гідність, чесність, порядність. І тому не дивно, що Дмитро Кремінь – гарний батько і люблячий чоловік, дуже добрий товариш. Він був турботливим та уважним сином для своїх батьків.
Ми його поважаємо і любимо. Не тільки за його особисті риси характеру. Ні. За останні десятиліття він став своєрідною візитівкою нашого краю. Його вірші, в яких оспівуються сива ольвійська давнина, сучасні простори миколаївського степу, Кінбурнська коса, лимани, чудові люди – це симфонія, яка написана на струнах його душі, зігріта його великим, палаючим для всіх нас серцем.
Творчої наснаги на довгі роки, Дмитро Дмитрович – Орфею південного краю!
Євген Горбуров, кандидат історичних наук, доцент, лауреат премії імені М. Аркаса, почесний краєзнавець України.

Обложка журнала №077
Архив предыдущих номеров
2018 год:
0102
2017 год:
0102030405
2016 год:
010203040506
2015 год:
0102030405
2014 год:
01020304
2013 год:
0102030405
2012 год:
010203
2011 год:
010203040506
2010 год:
0102030405
2009 год:
010203040506
2008 год:
010203040506
2007 год:
010203040506
2006 год:
01 02 • 03 • 04 • 05 • 06
2005 год:
01 02 • 03 • 04 • 05 • 06
2004 год:
01 02 • 03 • 04 • 05 • 06

  Укра?нськ_ 100x100

  Укра?нськ_ 100x100

Наши партнеры






META-Ukraine
Украинский портАл


 

Designed by Vladimir Philippov, 2005