Всеукраинский общественно-политический журнал
О журнале
Концертное агентство
Рекламодателям
Контакты

Последний номер

Netexchange.ru

Ukrainian banner network

     РІК ФЕРМЕРСТВА В УКРАЇНІ     

Вiктор Федюк:
«Я мрiю про квiтучу Україну»

Якщо хочеш краще пізнати Україну, треба їхати в село й спілкуватися з людьми від землі. У селі все інакше. Усе справжнє: і любов, і ненависть. Якщо щось не подобається – скажуть в обличчя, а не через Facebook. У селі Широколанівка Миколаївської області ми зустрілися з незвичайною людиною, про яку, як ми не намагалися, ніхто не промовив жодного поганого слова, а навпаки, стільки добрих слів про підприємця, батька багатодітної родини, мецената, спортсмена, патріота… - ми ще не чули.
Отже, давайте знайомитись: Федюк Віктор Іванович – голова фермерського господарства «АЯКС», депутат Веселинівської районної ради.

ІМЕНА: – Вікторе Івановичу, чи вважаєте Ви, що професія фермера – це Ваше? Чи отримуєте Ви задоволення від того, чим займаєтесь сьогодні?
В.Ф.: – Так, фермерська професія мені до душі. Але починав я свою кар’єру з вищого загальновійськового училища імені маршала Костянтина Рокоссовського. Тому дисципліна і порядок були вже в крові. Першу освіту я здобув у 1989 році в Миколаївському педагогічному інституті за фахом «фізичне виховання». І в Широколанцівці я працював і в школі, і в тоді ще вчилищі. А потім з’явилися кооперативи, я на машині спочатку возив кавуни – це й був мій перший бізнес. У 1994 році я організував господарство, яке як прихильник футболу назвав «Аякс». До речі, друге моє господарство має також футбольну назву – «Ювентус». У 2015 році я закінчив Національний аграрний університет за фахом «агрономія».
ІМЕНА: – А Ви не боялися в 1994 році, у часи тотальної розрухи, братися за таку справу?
В.Ф.: – Усе було тоді: і засухи, і погані врожаї. Терпіли, крутилися, ризикували.
ІМЕНА: – Хто для Вас був взірцем цієї справи?
В.Ф.: – Я був першопрохідцем тут у нас.
ІМЕНА: – Розкажіть, будь ласка, про своє коріння, про батьків, родовід.
В.Ф.: – Я зростав у трудящій родині, нас було троє дітей. Старша сестричка працювала в обласній податковій, Галя вже вийшла на пенсію, менша сестричка Таня працювала медсестрою, уже теж вийшла на пенсію. Батько – Іван Йосипович, переселенець із Польщі. Його мати, моя бабуся Катя, була першим математиком тут на селі. А мама моя з Тернопільського району. Я народився в Широколанівці й маю менталітет українця, і тут мені бути.
Моя мама, Олена Петрівна, працювала 40 років дояркою. Я приходив до неї, бачив цю важку працю, допомагав їй. Мабуть тому тільки в нашому районі залишилось тваринництво.
Батько працював будівельником. Був сильним шахістом. І мій дядько, і я, і сестри, і мої діти – ми всі граємо в шахи.
У 1987 році батько помер у віці 48 років. Найяскравіший спогад про батька – це як він на руках проходив усе футбольне поле, він був дуже гарним футболістом, футбольні гени передалися мені від нього.
ІМЕНА: – Які риси мають бути в людині, щоб вона змогла займатися фермерською справою? До чого вона має бути готова?
В.Ф.: – По-перше, вона має любити землю. Є така приказка: «землю не обдуриш». По-друге, дуже швидко йде розвиток технологій, і потрібно за всім устигати. А в нашій країні люди ще не відійшли від розпаду СРСР, а зараз потрібно бути гнучким, дуже швидко реагувати на виклики та йти в ногу з часом. А ще потрібно бути порядною людиною й розуміти: якщо ти лідер на селі, то живи так щоб на тебе люди рівнялися.
ІМЕНА: – Хто для Вас є зразком для наслідування?
В.Ф.: – Для мене один взірець – Віктор Володимирович Волощакевич. Він мій друг дитинства, однокласник, разом за партою сиділи. Ми з ним пройшли і дитинство, і юність, і зрілі роки. А взірець він для мене тому, що вміє знаходити та використовувати новітні технології для отримування високих урожаїв.
ІМЕНА: – Розкажіть про свою родину.
В.Ф.: – Моя дружина з Івано-Франківської області. Закінчила Миколаївський педагогічний університет імені Василя Сухомлинського, за фахом – учитель молодших класів – їй це стало в нагоді, бо родина в нас велика й дружна.
ІМЕНА: – А у Вас одразу був план на 5 дітей? І як Ви їх виховуєте, за якою методикою?
В.Ф.: – Жодного плану не було. Першою в 1993 році народилася донька Іванна, друга – Маріанна в 1995 році, у 1997 році народилася третя донька – Іринка. Восени 2000 року народився син Віктор, а молодший син Іван народився в 2008 році. Діти бачать нашу працю, ростуть у любові – ось і вся методика. Іванна вийшла заміж, живе разом із чоловіком Віталієм у Миколаєві, виховує нашого онука Вадима. Віталій також працює на землі. Маріанна працює перекладачем. Іринка навчається в Національному університеті на останньому курсі, Віктор навчається в аграрному коледжі при аграрному університеті, вивчає агрономію та займається спортом. Іван – учень четвертого класу.
ІМЕНА: – Ви дуже добре граєте в футбол. Завдяки Вашим із Волощакевичем трудам у селі є шикарне футбольне поле.
В.Ф.: – Я дуже добре вчився в школі. І хотів навчатися в Харківському авіаційному інституті. Але не доїхав туди.
У футболі взірцем для мене був Блохін, мені подобалася його швидкість, те, яким він був різким хлопцем. А в футбол я грав завжди. З 14 років уже грав на першість області. Коли приїхав навчатися до Миколаєва, грав за ФК «Колос-Степове», який тренував Віктор Іванович Журов, із яким ми виграли два чемпіонати України, три Кубки України, грав у «Суднобудівнику», який тренував Іван Дмитрович Балан.
Зараз ми разом із Віктором Волощакевичем підтримуємо місцеву футбольну команду «Аграрник», яка успішно грає в своїй групі.
ІМЕНА: – З якого віку Ви захопилися шахами?
В.Ф.: – Любов до шахів мені передав батько. Наша стара хата була великою, стояли столи тут у нас і чоловіки грали в шахи.
Узагалі спорт іде через усе моє життя: плавання, волейбол, баскетбол, футбол, гандбол та інші види. Доньки теж займалися різними видами спорту: Іванна - шахи, волейбол, Ірина – багаторазова чемпіонка України з шахів, на чемпіонаті світу стала п’ятою серед 107 учасників!
ІМЕНА: – Зараз існує багато пропозицій як будувати Україну, щоб люди жили щасливо. На Ваш погляд, що нам потрібно зробити, щоб люди не з України бігли, а до України?
В.Ф.: – Немає ні в кого такого потенціалу, як у нашої країни. Аби держава забезпечила нам дешеві кредити, як за кордоном, ми би працювали й працювали. Дайте нам ціну напряму, щоб ми здавали зерно. А не так, що на ціну виробника ще 10 накруток. А щодо держави взагалі, то в нас є дуже розумні люди. Нам потрібно займати тверду позицію щодо інтересів своєї держави.
ІМЕНА: – Чи може в Україні колись статися новий голодомор?
В.Ф.: – Передбачити нічого не можливо. Урожайність останнім часом падає. Зараз це пов’язано із засухою. Але ми переходимо на нові агротехнології. Тож про таку глобальну проблему в Україні ще зарано говорити. Поки що це актуальна проблема для Африки.
ІМЕНА: – Про що Ви мрієте? Чи збулися вже всі Ваші мрії?
В.Ф.: – Я мрію про квітучу Україну. Тоді буде добре і родині, і молоді, і всім громадянам нашої держави. Наша країна заслуговує на це й своїм географічним положенням, і своїми працьовитими людьми.
По спортивному швидкий, по бізнесу порядний, людяний і чуйний, за відгуками людей, Віктор Іванович Федюк як магніт, притягує до себе, бо коли бачиш красиву людську душу, то тягнешся до неї, ніби до джерела в спекотний день. Побажаємо йому Божої благодаті, до якої завжди додаються і здоров’я, і щастя, і процвітання.

ІМЕНА: Юрій Мінін

 

Чорній Людмила Анатоліївна, Широколанівський сільський голова, обрана на посаду в 2015 році: – У сільській раді я пропрацювала 30 років секретарем сільської ради. Усі ці роки Віктора Івановича Федюка знаю як людину порядну, відповідальну, людину слова. Він із нашого села. У його родині п’ятеро дітей, дружина Марія Іванівна нещодавно отримала почесне звання «матері-героїні». Ця дружня родина спільно працює в господарстві, вони підтримують один одного та допомагають іншим мешканцям села. Віктор Іванович приймає активну участь у житті села. Він допомагає школі, дитячому садку, займається ремонтом доріг, він ніколи не остається осторонь, коли потребує допомоги хтось із його пайовиків.
Минулого року ми будували котельню на твердотопливному паливі, левова частка в його будівництві – Віктора Івановича. Також Віктор Іванович фінансує футбольну команду, допомагає тренеру з вільної боротьби, знаходить сили та можливості, щоб забезпечити нашим дітям можливість приймати участь у виїзних змаганнях.
Бажаю Віктору Івановичу та його родині мирного неба, здоров’я, довголіття, теплих стосунків, вони – взірець для багатьох, побільше би таких дружних сімей, побільше би таких порядних людей, як Віктор Іванович.

Курбатова Віта Володимирівна, секретар Широколанівської сільської ради: – Віктора Івановича я знаю все своє життя. Це дуже щедрої душі людина. Він взірцевий сім’янин, гарний батько. Оптимістичний і завжди готовий підтримати.
Віктора Івановича неможливо ні з ким порівнювати, він дуже добрий, щирий та чуйний.
Бажаю йому і його родині міцного здоров’я, самореалізації його дітям, щоб вони своїми здобутками радували батьків, і ще хочу побажати хороших друзів.
Грабельна Інна Василівна, викладач Надбузького ліцею (с.Широколанівка): – Я працюю в ліцеї вже 34 роки, а знайома з Віктором Івановичем ще більше. Він і його товариш Волощакевич – найдобріші люди. Коли б до них не звернувся: чи в хвилину радості, чи в хвилини печалі, вони ніколи не залишаться осторонь. Віктор Іванович дуже багато разів допомагав нашому ліцею: і продуктами, і в ремонті спортивного залу. Якби всі були такими як він, Україна наша цвіла б.
Я хочу побажати здоров’я міцного, радості від дітей, нехай родина його залишається зразковою. Ми пишаємось, що в нашому селі живе така людина.
Околович Олександра Миколаївна, завідуюча дитячим дошкільним закладом «Барвінок» (педагогічний стаж – 44 роки): – Віктор Іванович допомагає нашому закладу постійно: то продуктами, то відгукнувся, коли ми попросили замінити двері, допоміг поставити в ясельну групу нові меблі, купував нам знаряддя для занять із фізичної культури. Він завжди цікавиться, чи все в нас гаразд, скільки дітей до садочку ходить.
Бажаємо Віктору Івановичу міцного здоров’я, сімейного щастя, благополуччя, достатку й залишатися такою прекрасною людиною і, звичайно, по можливості, допомагати нам надалі.
Юшкалюк Петро Павлович, заступник директора ФГ «АЯКС» із технічних питань: – Віктор Іванович – доброзичлива людина, яка допомагає всім робочим у господарстві, працює з людьми в сільській раді й допомагає їм також. До слів подяки йому за небайдуже ставлення приєднуються всі наші працівники.
Хочу побажати Віктору Івановичу здоров’я і щастя, а ще відпочинку, бо йому дуже цього не вистачає.
Врублевська Наталя Йосипівна, директор Широколанівської ЗОШ: - З Віктором Івановичем знайома практично з його шкільних років, так як моя мама була його класним керівником. Будучи студенткою, приїздила додому й у допомогу мамі брала сапу, і ми разом із мамою та учнями виходили на просапку весняних культур колгоспу. Тоді ми вже бачили, хто є хто, хто як уміє працювати, як кого батьки навчили, і Віктор Іванович виділявся серед усіх працелюбністю. Коли був збір брухту, наприклад, ця дитина завжди намагалася назбирати більше заради свого класу, авторитету школи. Коли вже я почала працювати вчителем, обійняла посаду директора, то окремого знайомства з ним уже не потребувала. Він вже був тоді самостійною людиною, керівником господарства. Обіймаючи посаду, я хвилювалась, чи зможу керувати такою школою, чи зможу я зробити хоча б один ремонт, тому що 2002 рік уже був дуже важким, держава абсолютно не допомагала, й ось першим, хто підставив своє плече, був Федюк Віктор Іванович: "Наталю Йосипівно, не бійтеся. Наталю Йосипівно, що Вам потрібно?" Друге плече було Волощакевича Віктора Володимировича. Оці два товариші по школі, два друга – дві мої опори. Ми перекрили дах, почали капітальний ремонт, поміняли прилади опалення.
Ще хочу сказати Вам, що Віктор Іванович – дуже азартна людина: якщо він уже щось задумав, чи то в футболі, чи то в родині, чи в школі, він не відступає від свого. Люди, які працюють у сільському господарстві – дуже зайняті, але Віктор Іванович завжди знайде нагоду дізнатися, як справи в школі, у колективі, у дітей. Він цікавиться буквально всім. Ось відбулося перше вересня. Віктор Іванович подарував зв’язку різноманітних м’ячів. І я як директор дуже задоволена, що тепер щільність уроку з фізичної культури – максимальна, м’ячів вистачає на всіх.
Немає такої проблеми, у яку він не вникає. Коли перший рік перейшли на тверде паливо, зіткнулися з тим, що від вугілля дуже багато сміття залишається. У нас його було 30 тон. І ось Віктор Іванович сам, побачивши цю проблему, організував його вивезення.
Віктор Іванович, мабуть, і не пам’ятає усього, що він дав школі. Це тому, що він – людина дуже щедрої душі.
А подивіться, яка в нього родина. Який вій як батько, яка в нього дружина й талановиті діти! Родина для нього – основа і джерело.
Побажати їм, успішним у всьому, хочу того що не купується: здоров’я! А все те, що він віддає людям, вертається сторицею. У нашому селі говорять: багато людей є що допомагають, але такого добряка як Федюк, немає.
Горбачик Тетяна Олександрівна, домогосподарка: – Віктор Іванович – шанована людина для моєї родини. Ми з великою повагою ставимось до всіх членів його сім’ї. Вони для нас – взірець, це рідко коли в родині буває п’ятеро дітей. Віктор Іванович усіх їх любить, допомагає, але не тільки своїй родині. Ви вже, мабуть, це побачили: він – допомога для всього села. До нього з повагою ставляться не тільки дорослі, а й діти. Вони навіть якщо їдуть у машині, коли бачать його, піднімають руки для привітання.
Бажаю Віктору Івановичу міцного здоров’я, гарних врожаїв і всього найкращого, що є в нашім житті, бажаю йому і його родині.
Солдатенко Сергій Іванович, викладач фізичного виховання в Широколанівському ліцеї: – Віктора Івановича знаю зі шкільних років, уже, мабуть, років 50. З самого початку було зрозуміло, що він – людина порядна, людина, із якою хочеться розмовляти, до якої хочеться звертатися за порадою, і ти отримаєш її, допоможе всім, чим зможе. Він дуже цінує дружбу, дуже гарний сім’янин, він цінує батьків, розуміє, що доля селянина – дуже важка доля. Він виховувався в середовищі, де потрібно було багато працювати, він не зупинився, працює, і я впевнений, що попереду в нього буде ще не одна перемога. Аби тільки Бог допомагав нам трошки з погодою, щоб був гарний врожай.
Він ніколи не відвертається від людей, які звертаються за допомогою. А скільки він допоміг воїнам АТО, які захищають нашу Батьківщину, допомагає й тим хто вже повернувся.
Батьки вклали в нього всю душу, виховали таким, яким ми його сьогодні бачимо. Сьогодні він багато докладає зусиль, щоб не розчаровувати батьків. Віктор Іванович – великий шанувальник спорту.
Бажаю йому в першу чергу здоров’я, бо без нього нічого не буде, та удачі. Він добра, чуйна, працьовита людина, і ці слова підтвердить кожен широколанівнець!

Обложка журнала №079
Архив предыдущих номеров
2019 год:
01
2018 год:
01020304
2017 год:
0102030405
2016 год:
010203040506
2015 год:
0102030405
2014 год:
01020304
2013 год:
0102030405
2012 год:
010203
2011 год:
010203040506
2010 год:
0102030405
2009 год:
010203040506
2008 год:
010203040506
2007 год:
010203040506
2006 год:
01 02 • 03 • 04 • 05 • 06
2005 год:
01 02 • 03 • 04 • 05 • 06
2004 год:
01 02 • 03 • 04 • 05 • 06

  Укра?нськ_ 100x100

  Укра?нськ_ 100x100

Наши партнеры






META-Ukraine
Украинский портАл


 

Designed by Vladimir Philippov, 2005