Всеукраинский общественно-политический журнал
О журнале
Концертное агентство
Рекламодателям
Контакты

Последний номер

             ІМ’Я В АРХЕОЛОГІЇ            

Діяльність О.Г. Шапошникової
на Миколаївщині

Ця стаття присвячена відомій українській вченій, співробітнику Інституту археології Національної Академії наук України, знаному фахівцю-досліднику доби бронзи – Олімпіаді Гаврилівні Шапошниковій (1923–2002), яка все свідоме життя присвятила археології.
Більшу частину своїх польових досліджень вона провела на Миколаївщині, керуючи Інгульською а потім Миколаївською комплексною експедицією. Вона проводила розкопки майже на всіх новобудовах нашої області. Плідно працювала вона і в інших областях. Завдяки її розкопкам українська археологія поповнилася численним археологічним матеріалом. Під її керівництвом вийшли збірники й окремі наукові праці, які й зараз являють значний науковий інтерес для фахівців. Вона виховала цілу плеяду археологів, котрі, в свою чергу, зробили значний внесок в науку. Вона відкрила нову археологічну культуру (інгульська катакомбна) та виділила локальний (південнобузький) варіант ямної культурно-історичної спільності.

Олімпіада Гаврилівна Шапошникова працювала у багатьох областях нашої країни, та Миколаївщині вона віддала 22 роки життя. За цей час, завдяки своїм дослідженням, вона сформувала власні концепції, щодо генезису доби енеоліту та ранньої бронзи, зокрема розвитку ямної та катакомбної культур. Отже, цей період її життя був найважливішим та найпродуктивнішим. Вона стала в цей час вагомим вченим-дослідником, досвідченим керівником та вийшла на міжнародний науковий рівень.
З другої половини 60-х років ХХ ст. на півдні України розпочинається спорудження величезних зрошувальних систем. На ланах, котрі відводилися під меліорацію, знаходилося багато курганів, які заважали прокладанню каналів та пересуванню зрошувальних установок. Також на схилах балок і в долинах річок, які пристосовувалися під водосховища, знаходилися залишки стародавніх стоянок та поселень. Меліораторам їх культурний шар необхідно було зрізати, щоб цінний чорнозем не залишився під водою. Згідно законодавства тодішнього СРСР, всі археологічні об’єкти перед їх знесенням повинні були бути досліджені археологами. Для цього у південних областях України були створені новобудовні експедиції. Фінансувало їх міністерство меліорації та водного господарства.
Таку експедицію Інститутом археології АН УРСР було створено 1966 р. і в Миколаївській області. Вона отримала назву Інгульської, тому що діяла переважно у басейнах річок Інгул та Інгулець.
З початку заснування Інгульську експедицію очолила науковий співробітник відділу бронзи
ІА АН УРСР, кандидат історичних наук О.Г. Шапошникова.
Чому призначили саме її? У той час Олімпіада Гаврилівна вже була відома в Україні як знаний фахівець із вивчення доби енеоліту – ранньої бронзи. В неї був значний досвід польової роботи. Зокрема, 1960 р. керувала розкопками унікального багатошарового Михайлівського поселення на Херсонщині. Багато років працювала в Інституті, керівництво її добре знало й поважало. Вона завжди могла знайти спільну мову з різними людьми: від високих республіканських керівників до простих селян.
Олімпіада Гаврилівна одразу стала залучати до роботи в експедиції найкращих фахівців Інституту археології. Це В.Н. Станко (заст. начальника у 1967-69 рр.), І.М. Шарафутдінова, В.М. Корпусова, Г.П. Ребедайло, М.О. Ричков, В.І. Клочко та ін. З часів заснування брали участь у роботі експедиції С.В. Смирнов, С.Н. Братченко, В.І. Непріна, А.Л. Нечитайло, Р.С. Орлов, М.М. Чередниченко, С. І. Круц та ін.
Також вона за кілька років створила міцний «хребет» експедиції переважно з молодих археологів м. Миколаєва, які потім працювали в ній – протягом багатьох років. Це Фоменко В.М., Гребенников Ю.С., Балушкін О.М., Клюшинцев В.М. та Єлісєєв В.Ф. Доречі, її ставка на миколаївців виявилася цілком слушною. Хлопці працювали в експедиції самовіддано. Їм було значно зручніше працювати тут, на місці, ніж іногороднім. З часом у Миколаєві була створена база експедиції, де зберігалося майно, знахідки, і миколаївці писали там наукові звіти та обробляли знайдений матеріал. Завдяки Олімпіаді Гаврилівні вони всі стали потім штатними співробітниками Інституту археології. Дехто в Інституті, зі зневаги або заздрощів, називав їх «баби Ліпини діти» або «інгулята», оскільки жодному з керівників інших експедицій не вдалося створити такий потужний місцевий людський потенціал. Під час свого головування Олімпіада Гаврилівна всіляко оберігала «інгулят» від нападів та допомагала їм стати на ноги – увійти у велику науку. Декому вона навіть допомогла отримати вищу освіту.
У роботі експедиції брали участь і співробітники інших наукових установ. Від Миколаївського краєзнавчого музею тут співпрацювали свого часу В.І. Нікітін, І.О. Соболевська, В.В. Рубан, І.О. Снитко. Від Ленінградського відділення ІА АН СРСР – Бочкарьов В.С. (заст. начальника у 1970-73 рр.) та Г.В. Григорьєва. Також тут тривалий термін працювали викладач Ворошиловградського педагогічного інституту К.І. Красильников, реставратор Центральної реставраційної майстерні (м. Москва) А.К. Йолкіна, доцент Донецького університету В.А. Косіков та багато інших фахівців різного напрямку.
Згодом у цій експедиції також працювали відомі в майбутньому археологи С.Л. Соловйов, Н.Д. Довженко, С.В. Паньков, Б.В. Магомедов, М.О. Чмихов, М.І. Фрідман, І.Л. Сердюкова, В.В. Гейнінг, М.Т. Товкайло, О.П. Журавльов, О.Б. Солтис, Н.П. Шевченко, О.О. Требух та багато інших. Дванадцять сезонів пропрацював тут і автор. До речі, на сезонну роботу О.Г. Шапошникова охоче приймала пересічних миколаївців і сільських жителів.
У складі експедиції проходили виробничу й археологічну практику студенти Київського, Донецького, Челябінського та Одеського університетів, Ворошиловградського (Луганського), Київського, Кіровоградського, Миколаївського педагогічних інститутів та інших вищих та середніх навчальних закладів, школярі з археологічних гуртків.
Також у Інгульській експедиції працювали такі відомі в Україні художники-митці, як М.І. Тригуб та М.П. Будник.
Після В.Н. Станка і В.С. Бочкарьова заступниками начальника експедиції були В.М. Фоменко та Ю.С. Гребенников.
Отже, Олімпіада Гаврилівна вишукувала та залучала до роботи в експедиції кращу молодь, яка з часом ставала високопрофесійними археологами або знаними фахівцями у своїй справі. Може, цьому сприяв її життєвий досвід, може, природний дар відчування талановитих людей. Влітку археологи часто привозили у табір експедиції (його завжди ставили у мальовничому місці) своїх дружин та дітей, які з готовністю залучалися до різних експедиційних робіт. Всіх О.Г. Шапошникова прий­мала з задоволенням.
У зв’язку з великими об’ємами розкопок, 1969 р. ІА АН УРСР створив для Миколаївщини ще одну новобудовну експедицію – Південнобузьку, яка діяла на Правобережжі Південного Бугу, але 1976 р. вона припинила своє існування. Також 1969 р. на півдні області діяла Інгулецька скіфська експедиція ІА АН СРСР та Московського університету в районі спорудження Інгулецької зрошувальної системи, але вона проіснувала всього рік. Ряд фахівців із Південнобузької перейшли працювати до О.Г. Шапошникової. Тоді Інгульська експедиція стала проводити розкопки на теренах
усієї області. До речі, з 1973 р. вона стала постійно діючою. З 1980 р. вона отримала назву Миколаївської комплексної експедиції.
За роки свого існування Миколаївська експедиція проводила розкопки у Первомайському, Арбузинському, Доманівському, Братському, Вознесенському, Єланецькому, Миколаївському, Новоодеському, Новобузькому, Баштанському, Жовтневому, Березнегуватському та Снігурівському районах області, а також на теренах Кіровоградської та Луганської областей. Часто вона проводила розкопки кількома окремими загонами у різних місцях. Влітку, у самий пік розкопок, кількість працюючих переважала іноді 100 осіб. На пам’ятках могли працювати паралельно по кілька видів землерийної техніки. З усім цім було важко, і навіть неможливо, упоратися одній. Але Олімпіада Гаврилівна у той час вже виховала і сформувала основний кістяк співробітників експедиції, які стали фахівцями широкого профілю і вміло керували окремими розкопами та загонами. Також вона давала можливість людям визначитися у своїй спеціалізації – в виборі археологічних культур і надавала їм велику фахову допомогу. Якщо була можливість, О.Г. Шапошникова давала змогу кожному археологу копати ту пам’ятку, яка його цікавила і поглиблювала професійний фах.
Свої польові дослідження Інгульська експедиція почала 1967 р. в Новобузькому районі у
зоні спорудження Софіївського водосховища на
р. Інгул. Усього за час керування О.Г. Шапошниковою експедицією було розкопано більше 500 курганів, у яких знайдено понад 5000 поховань від доби енеоліту до середньовіччя. Деякі з них були унікальними й увійшли в підручники з археології та отримали всесвітню відомість. На курганах знай­дено близько 200 кам’яних стел різних типів та культур. Зокрема про знахідки Інгульської експедиції повідомлялося у журналі «Курьер ЮНЕСКО». У ході розвідок відкриті та зафіксовані сотні археологічних об’єктів всіх епох. Також були повністю або частково досліджені десятки поселень і стоянок від пізнього палеоліту-мезоліту до черняхівської культури. Майже кожного року експедиція починала свою роботу в полі наприкінці березня, коли остаточно танув сніг і часто завершувала її в листопаді-грудні з наступом морозів..
Отже, масштаб досліджень був величезний. Наукові звіти сягали сотень сторінок, із великою кількістю креслень, малюнків, світлин. Олімпіада Гаврилівна ретельно перевіряла кожну сторінку, тому що науковий звіт був обличчям експедиції - рівнем наукового професіоналізму її співробітників. До фондів Інституту кожного року поступала величезна кількість викопаного матеріалу, якій треба було правильно і вчасно оформити для передачі до сховищ. Частина його складалася з дорогоцінних металів чи коштовного каміння, або мала неабияку наукову чи мистецьку цінність. Наприклад, золоті прикраси з жіночого скіфського поховання (Кам’янка, 1978 р.) були оцінені у 200 тис. радянських карбованців. Все це контролювала керівник експедиції, бо несла за нього безпосередню відповідальність.
Робила Олімпіада Гаврилівна спроби у радянські часи досліджувати пам’ятки козацтва. Зокрема провела пробні шурфування на Гарді. Але керівництво Інституту ці прагнення забороняло: боялися звинувачень у розповсюдженні українського буржуазного націоналізму.
Як начальник О.Г. Шапошникова повинна була кожного року оформляти нові договори та інші фінансові документи необхідні для проведення розкопок. Суми сягали десятків тисяч радянських карбованців. Також начальник експедиції повинен під час польових робіт строго дотримуватися методик археологічних досліджень. За їх порушення могли позбавити «Відкритого листа»1. Крім цього, треба було під час розкопок дотримуватися техніки безпеки на різних роботах та у побуті. Отже, обов’язків було забагато. Але Олімпіада Гаврилівна вміла їх чітко виконати або розподілити між своїми співробітниками, тому НП в експедиції траплялися дуже рідко. Взагалі Інгульська (Миколаївська) вважалася однією з найкращих серед новобудовних експедицій в Україні і в цьому безпосередня заслуга керівника.
Великі обсязі польові роботи та наявність різноманітної землерийної техніки дозволили значно удосконалити методи археологічних досліджень. Отже, пам’яток археології було багато, а вивчати їх старими методами забирало багато часу. А меліоратори та будівельники підганяли. У них був свій дуже щільний план, і порушувати його не дозволялося нікому. Тому треба було шукати вихід, якій би задовольнив обидві сторони. Так виникла нагальна потреба – розробити нову методу розкопок курганів, яка б давала можливість швидко та якісно, максимально використовуючи землерийні механізми, дослідити пам’ятку на високому науковому рівні. І така методика була доволі скоро розроблена. З першого погляду, використання важкої та грубої техники мало б нанести знач­ної шкоди якісному вивченню кургану, але українські вчені, співробітники Інституту археології АН УРСР, успішно впоралися з цією проблемою і поставили розкопки даного виду пам’яток на ще більш високий рівень. Так із механізмами курган стали досліджувати навіть більш ретельно. Це показали широкомасштабні розкопки другої половини 60-х – 80-х років ХХ ст. Зараз навіть важко собі уявити розкопки кургану, який вищий за 1 м, без використання землерийної техники.
На теренах нашої області широко використовувати землерийну технику стали з другої половини 60-х років. У великих обсягах використовувала її й Миколаївська експедиція. Вона першою стала проводити розкопки курганів паралельними траншеями, зробленими бульдозером, обов’язково залишаючи між ними контрольні бровки. Це дозволило по всій площі насипу виявляти конструктивні особливості кожного кургану. Постійно вдосконалюючи нову методику, її фахівці під керівництвом О.Г. Шапошникової за два десятиліття розкопали багато курганів різних за часом та культурною належністю. Зокрема, було встановлено, що великі кургани являли собою складні культові споруди.
Також вагому допоміжну роботу техніка виконувала й на поселеннях, тому археологи Миколаївської експедиції одними з перших у країні стали за рік-два досліджувати стоянки та поселення на великих площах у кілька тисяч кв. м. Значні розкопані площі залишали великі відвали, які заважали розширяти розкоп. Раніше їх відкидали люди лопатами поступово далі й далі від розкопу. Відгортання їх за допомогою землерийних механізмів значно прискорювало роботи. Крім цього, миколаївські археологи стали використовувати землерийну технику для зняття наносного грунту над культурним шаром поселення. Це також знач­но прискорювало розкопки пам’ятки, але потребувало майже ювелірної точності, аби не пошкодити культурний шар. О.Г. Шапошникова, маючи досвід розкопок багатошарових поселень, вчила співробітників шукати кордони культурних шарів та ретельно вивчати їх. Зокрема, все це дуже знадобилося під час дослідження ряду поселень на Південному Бузі.
Із середини 70-х років в Арбузинському районі розпочалося будівництво Південноукраїнської АЕС. У зону забудови, окрім самої атомної станції і м. Южноукраїнськ, також попадали 4 водосховища на річках Бакшала, Південний Буг та Сухий Ташлик. Зокрема на Ташлику було за два роки (1978-79) розкопано 8 поселень та стоянок, а на Бузі два багатошарових поселення Пугач І та ІІ, виробничий центр Кременчук і розпочаті багаторічні розкопки поселення Виноградний Сад. У 80-х роках досліджувалися 4 поселення біля с. Бузьке та три біля с. Щуцьке на Бакшалі. Згодом весь виявлений матеріал був систематизований, попередньо вивчений, відреставрований та надрукований у звітах, а також частково виданий у наукових виданнях.
Завдяки О.Г. Шапошниковій, співробітники експедиції випустили три наукові збірники: «Древности Поингулья», «Археологические памятники Поингулья» та «Древнейшие скотоводы степей юга Украины». У сериї «Свод археологических источников» видано коллективну монографію: «Ямная культурно-историческая область (южнобугский вариант)» та багато десятків наукових статей у різнопланових наукових збірниках та журналах. Археологи-інгульці разом із Олімпіадою Гаврилівною активно брали участь у роботі всесоюзних, республіканських археологічних конференцій та семінарів. 1977 р. Інгульська разом із Південнобузькою експедицією влаштували виставку своїх археологічних знахідок «Старожитності Миколаївщини» у приміщенні художнього музею в Миколаєві.
1989 р. О.Г. Шапошникова пішла на пенсію. Хоч вона весь час мешкала в Києві, але вона не полишила зв’язків із Миколаївщиною. Жваво цікавилася роботою експедиції, подіями в миколаївському науковому житті, займалася матеріалами здобутими під час розкопок, готувала нові видання. Лише смерть припинила її наукову діяльність. Пам’ять про Олімпіаду Гаврилівну Шапошникову залишиться з нами – тими хто добре її знав, хто працював із нею, а також у її наукових працях.
Миколаївська експедиція працює й зараз у районі Південноукраїнської АЕС, а керує нею один із учнів О.Г. Шапошникової – Віктор Миколайович Фоменко. Також там працює науковим співробітником ще один із її учнів – Микола Тихонович Товкайло.

В. Б. Гребенников

 


Ukrainian banner network
Обложка журнала №087
Архив предыдущих номеров
2020 год:
010203
2019 год:
0102030405
2018 год:
01020304
2017 год:
0102030405
2016 год:
010203040506
2015 год:
0102030405
2014 год:
01020304
2013 год:
0102030405
2012 год:
010203
2011 год:
010203040506
2010 год:
0102030405
2009 год:
010203040506
2008 год:
010203040506
2007 год:
010203040506
2006 год:
01 02 • 03 • 04 • 05 • 06
2005 год:
01 02 • 03 • 04 • 05 • 06
2004 год:
01 02 • 03 • 04 • 05 • 06

  Укра?нськ_ 100x100

Смотрите нас на Youtube


  Укра?нськ_ 100x100

Наши партнеры






META-Ukraine
Украинский портАл


 

Designed by Vladimir Philippov, 2005