Для коректного відображення елементів сайту внесіть його в список дозволених в AdBlock.
Всеукраїнський громадсько-політичний журнал
Про журнал
Концертна агенція
Рекламодавцям
Контакти

Останній номер



     ОСОБИСТА ДУМКА     

Роман Стефанчишен:
«Я хочу застати той час, коли побачу в нашій країні порядок»

ИМЕНА: – Романе Володимировичу, з чого починалася Ваша справа?
Роман Стефанчишен: – Справу розпочав ще мій батько, а коли його не стало, я продовжив працювати. На той момент це був не дуже великий бізнес, але з роками мені вдалося його розширити. На сьогодні в Україні в мене близько десятка підприємств. Крім того, ми працюємо ще й за кордоном.
ИМЕНА: – З чим було пов’язано відкриття Ваших підприємств за кордоном?
Роман Стефанчишен: – До певного часу я працював в Україні, але у зв’язку зі всім тим хаосом, що панує у нас, бюрократією в митній службі, адже вся моя продукція йшла за кордон, я вирішив просто купити підприємства за кордоном. Я придбав спочатку одне підприємство, потім ще, з’явилися нові напрямки діяльності. І, як я вже сказав, найближча країна де ми працюємо, наприклад, у галузі легкої промисловості – Румунія, Брашов. Набагато менше проблем, набагато менше метушні, набагато простіше реалізувати кошти. І прибутки зросли, і проблем немає. А тут залишилося сільське господарство, важка логістика, важке будівництво.
ИМЕНА: – А який асортимент вашої продукції?
Роман Стефанчишен: – Досить широкий. 48 найменувань. Крупи, макаронні вироби, соняшникове насіння, козинаки та інше. Буду відвертим, сьогодні в Україні щось складне, високотехнологічне дуже важко реалізувати. Ми дуже класна країна, тут класно заробляти гроші, але все повинно бути дуже просто.
ИМЕНА: – Чому?
Роман Стефанчишен: – Поясню. Наприклад, в Україні наразі не виробляють жодного авто. Навіть «Таврії». І не тому, що вона не потрібна людям. Для певної місцевості вона дуже хороша річ. Її б купували, на ній їздили б, вона бюджетна. Просто система в нас побудована так, що якщо ви хочете займатися бізнесом, виробництвом, вам потрібно займатися ще й тим, що зовсім не притаманно бізнесу. Безліч нікому не потрібних органів контролю. Якщо ви щось робите на експорт, виникає безліч перепон, що дуже ускладнює процес. От приклад із життя – приїхав брокер, «митняться» контейнери, у мене підписані терміни, коли я повинен це поставити, а брокер просто не прийшов на роботу й завтра він також може не з’явитися. Чого? А так, причина невідома. За кордоном такого просто не може бути. По-друге, ціна на всі ці операції – «митнення», перевезення – може змінюватися просто «на переправі». Сьогодні одна ціна – на ранок інша. Або кажуть, що документи, які були вчора, вже не дозволяють пропустити товар, пакет змінився, потрібно ще два-три папірці. Тому і мені, і багатьом іншим легше працювати за кордоном, розвивати бізнес там. Так, мені це прикро, адже я патріот своєї країни й розумію, що бюджет втрачає від цього багато. Але я теж не мазохіст, я не хочу нескінченно робити щось усупереч і не мати жодного шансу вести свій бізнес спокійно та цивілізовано.
Так, я був вимушений звільнити багатьох людей, це непросте рішення. Зараз тут, в Україні, у мене працює невелика кількість співробітників. Але в нас дуже професійна команда. Кожен відповідає за те, що він каже, обіцяє, робить. Це основа нашої власної корпоративної культури. У нас не можна обманювати, втрачати довіру. Усім. І мені теж.
ИМЕНА: – Можна купити Вашу продукцію тут, в Україні?
Роман Стефанчишен: – Нашої продукції в країні немає, все йде виключно за кордон. Повторюся, простий бізнес вести в Україні можна. Це сільське господарство, елеваторний сектор, важка логістика, важке будівництво – це нормальний бізнес для України. Адже у нас недеверсіфікована економіка. Податкова служба, всі інші органи просто не розуміють чогось складного. На жаль, зараз в Україні зовсім відсутній розвиток науки, розвиток технологій.
ИМЕНА: – Але чи є якась перспектива, надія на зміни?
Роман Стефанчишен: – Почну трохи здалеку. Якщо я навіть збільшу свої прибутки в десятки разів, я залишуся собою. Я не зміню своїх звичок, будинків, машин. Я буду жити так, як мені комфортно. Я можу купити все що завгодно, і мені не потрібно на це дозволів банкірів. Я вже багата людина, на відміну від тих, хто вважає себе такими, і суспільство їх такими вважає, а насправді вони мають величезні грошові зобов’язання, що перевищують їх власний капітал. У мене немає мети просто штампувати підприємства. Але мій бізнес примножується. Так, я вивів свої гроші за кордон, мені так спокійніше. Я люблю свою країну, але не довіряю їй.
Ми можемо багато міркувати про перспективи, але від нас у влади нічого не залежить. Коли люди йдуть на вибори, вони щиро вірять в те, що вони обирають самостійно, що то є саме їх вибір. А насправді їх точка зору залежить від того, у кого з тих, кого вони обирають, більше грошей, хто точно знає, куди саме вдарити по емоціях,
моралі, як правильно подати оту «цукерку», і за що саме люди стовідсотково проголосують. Кожен, хто йде на вибори думає що його думка є незалежною, але це не так.
Колись я знав кожного начальника в області, місті. Зараз я не знаю нікого й знати не хочу. Я самодостатній, але завжди готовий до всього.
Стосовно власних бажань щодо розвитку моїх підприємств – із цим я впораюся самостійно. А якщо брати більш глобально: я хочу застати той час, коли побачу в нашій країні порядок, коли не будуть говорити, що наші люди працюють десь за кордоном прибиральницями, будівельниками, няньками. Мені за це соромно. Соромно за те, що останні сто років Україна завжди була під кимось. У складі Австро-Угорської імперії, Речі Посполитої, Російської імперії. Але ж були часи, коли і в нас була найсильніша армія в світі, у період Визвольної війни, її наймали, ніхто не міг з нею впоратися.
Я хочу дочекатися того часу, коли з’явиться керівник держави, який витягне країну з правової ями, зробить її незалежною. Щоб тут просто хотіли жити люди, жити і народжувати дітей – оце для мене щастя.
ИМЕНА: – Але для цього треба щось робити, так?
Роман Стефанчишен: – По-перше потрібно зруйнувати те, що є зараз. От президент каже – ми збудуємо країну без олігархів. Чудово. Я розумію, що це прозвучить жорстко, але якби я був президентом, то якщо не можна когось зловити й посадити, діяти цивілізовано, то я б поставив своє життя на кін для того, щоб позбутися олігархату. Аж до фізичного знищення. В державі є всі можливості для цього. Чомусь усі перебувають в ілюзіях, що держава цього не може робити. Ні, це робиться й робилося завжди.
ИМЕНА: – Чи не було у Вас бажання побудувати політичну кар’єру?
Роман Стефанчишен: – Ніколи.
ИМЕНА: – Чому?
Роман Стефанчишен: – Мабуть, я не можу безсовісно обманювати людей. Мені пропонували, але в мене немає жодних ілюзій. Я розумію: щоб щось зробити, потрібна абсолютна влада. Щонайменше, президентська. Все інше – неефективно. Я пристосовуюсь до тієї системи, що є. Відносно партій… Вони ж усі однакові. Не бачу жодної різниці. Усі не виконують свої обіцянки, усі підмінюють поняття.
ИМЕНА: – Якась дуже сумна картина вимальовується…
Роман Стефанчишен: – У нас хороша країна. Але вона керується зовні. Це об’єктивно. Ми не є незалежними насправді. Лише юридично, а фактично… Ні. Є так, як є. Ми вже там, звідки не вибратися. А якщо хтось і захоче це зробити, йому ніхто не дасть. І діяти будуть жорстко. Треба дивитися правді в очі.
Наприклад, Каддафі позичав гроші Франції, Англії, фінансував безліч європейських заходів і все було добре, доки він не сказав, що долар він хоче замінити золотим динаром. І що відбулося далі? Де тепер Каддафі?
Але є і те, що реально зробити, навіть у нашій складній ситуації. Реально побороти олігархат. Підняти заробітну плату так, щоб звичайний громадянин отримував п’ятсот доларів – це реально. Зробити так, щоб усі служби, які працюють для того щоб ми не втрачали свій суверенітет, працювали професійно, щоб гроші на їх утримання, наші гроші, не вилітали «в трубу». Останні ж роки показали, що ні СБУ, ні контррозвідка, вибачте, не можуть фахово працювати. Не можуть виконувати свої основні функції – попереджати загрози для держави. Боротися з бабцями на базарі, з підприємцями, ловити дрібних шахраїв і про це рапортувати – залюбки. Але коли треба покласти життя за державу… Ні, вони не готові. А повинні, якщо вони пішли працювати саме на цю службу. Інакше просто не може бути.
ИМЕНА: – Ви досить багато займаєтеся благодійністю, підтримуєте культурні та соціальні проєкти. Що Вам особисто дає така діяльність?
Роман Стефанчишен: – Я вважаю, що якщо ти можеш допомогти – це треба робити. Колись і я жив у гуртожитку, їздив на трамваї. Я займався професійним спортом, важкою атлетикою. І якщо б мені не допоміг мій батько, я б у 23 роки не став чемпіоном, рекордсменом світу. А є талановита дитина, у якої, наприклад, немає батька. І потрібна не дуже велика сума на дорогу, спортивний одяг, а її немає. А я допоможу. І, можливо, це змінить чиєсь життя. Я не розраховую на подяку. Ні, я просто роблю те, що вважаю правильним. Як то кажуть, роби добро й кидай його у воду. Адже, що б ти не зробив, ніколи не будеш хорошим для всіх. Люди не міняються, як у «Майстрі і Маргариті», читали ж, завжди люблять гроші, завжди всього мало.
У мене все є. А коли в тебе все є – зникає бажання кимось здаватися, щось із себе вдавати.
ИМЕНА: – Ви для себе знайшли сенс життя?
Роман Стефанчишен: – Людині притаманні два інстинкти: інстинкт самозбереження та прагнення до кращого. Так навіть записано в американській Конституції. Кожен бажає для себе емоційного комфорту. Для когось це величезна кількість грошей, для когось – визнання суспільством. Для мене емоційний комфорт – стати частиною свідомого суспільства, яке колись буде в нашій країні. Саме тому я нікуди не їду. Саме це для мене важливо. Щоб люди любили цю країну, щоб вона була багатою.
Мені прикро за наш Миколаїв. От Вінниця – місто набагато менше, грошей також менше, а зроблено все для людей. У нас же місто в два рази більше, грошей також вистачає, але нічого не робиться, адже тим хто у нас при владі все байдуже. І це, на мою думку, злочин.
ИМЕНА: – Наш випуск присвячений 30-річчю Незалежності України. Що Ви побажаєте до цього ювілею собі, своєму колективу, українцям?
Роман Стефанчишен: – Мій колектив знає, що для того щоб добре жити, треба добре працювати, що ми й робимо. І будемо робити далі.
А всім українцям я бажаю бути відвертими у своїх оцінках влади. І якщо ті
хто знаходиться при владі є неефективни­ми, непрофесійними – так прямо про це й казати.
ИМЕНА – Катерина Трегубова
Фото – з особистого архіву героя публікації

 


Ukrainian banner network
Обкладинка журналу №094
Архів попередніх номерів

2021 рік:
010203
2020 рік:
01020304050607
2019 рік:
0102030405
2018 рік:
01020304
2017 рік:
0102030405
2016 рік:
010203040506
2015 рік:
0102030405
2014 рік:
01020304
2013 рік:
0102030405
2012 рік:
010203
2011 рік:
010203040506
2010 рік:
0102030405
2009 рік:
010203040506
2008 рік:
010203040506
2007 рік:
010203040506
2006 рік:
01 02 • 03 • 04 • 05 • 06
2005 рік:
01 02 • 03 • 04 • 05 • 06
2004 рік:
01 02 • 03 • 04 • 05 • 06

  Українська банерна 100x100

Дивіться нас на Youtube



Наші партнери

 

Designed by Vladimir Philippov, 2005