Для коректного відображення елементів сайту внесіть його в список дозволених в AdBlock.
Всеукраїнський громадсько-політичний журнал
Про журнал
Концертна агенція
Рекламодавцям
Контакти

Останній номер

             ІМ’Я У ФЕРМЕРСЬКІЙ СПРАВІ            

Максим Максименко:
«Фермерський рух в Україні розвивається
і має кращі перспективи ніж великі підприємства»

 

Для держави 30-літній вік молодий, а от для підприємств і господарств, які утримують її існування, – солідний, бо саме вони витримують усі політичні й економічні спади та підйоми, шторми інфляцій тощо. Фермерське господарство «Аннушка» налічує стільки ж років, скільки й незалежність України, якими здобутками за цей час можуть пишатися засновники підприємства, розповідає Максим Максименко – представник другого покоління фермерського господарства.

ІМЕНА: – На початку 90-х створити своє власне господарство було досить неважко, а от зробити так, щоб воно переросло в сімейний бізнес, стабільно працювало і з кожним десятиріччям розквітало – треба мати неабиякі вдачу та наполегливість то як тривав процес становлення Ваших господарств?
Максим Максименко: – Так, дійсно все завдяки наполегливості моїх батьків – Віталій Федорович і Валентина Миколаївна, зареєстрували своє господарство на початку 1992 року, а ідея, підготовчий процес почалися у 1991 році, тому «Аннушка» дійсно ровесниця нашій державі. У 80-х роках наша родина жила в Німеччині за місцем служби Віталія Федоровича. Коли згодом почалося скорочення військ, його перевели місто Бендери МРСР. Війна, яка там розпочалася, прискорила наш приїзд на батьківщину, бо Валентина Миколаївна була родом з Первомайська, а батько – з Кумарів Врадіївського району. Ідеєю створити своє господарство вони загорілися під час подорожі після знайомства з сербським фермером, а фермерський рух тоді тільки пускав паростки у нас, в Україні. Перші 15 гектарів землі та старий курник – ось із чого почалася історія нашого фермерства. Назву дали на честь моєї молодшої сестри Ані, їй тоді було два рочки, і всім воно сподобалось, бо було ніжним, мелодійним і незвичним.
У 90-ті роки важко було розпочинати господарювання, тому без кредитів не обійшлося: трактор із сівалкою та культиватор – перша наша техніка, і ті гектари батько обробляв сам, робітників наймали лише під час жнив. Початок був сплетений із проб та помилок, та й розрахунки були – то бартер, то напівбартер, інфляція. Вирощували і цукровий буряк, і овочі, в цілому те, на що був попит. Одного часу Валентина Миколаївна займалася вирощуванням насіння, але коли з’явилося багато насіннєвих підприємств, ми відійшли від цього напрямку. Тим часом люди все більше здавали нам землі в обробку. У 2008–2009 роках основний земельний банк сільської ради Кумарів перейшов до нас, із цього часу розвиток господарства стрімко прискорився. Хочу зазначити, що з перших кроків і до нині нашим кредо у господарюванні є те, що все має дотримуватися букви закону як у правовій площині, так і в людських відносинах. Враховуючи це, ми маємо чудову кредитну лінію в роботі з банками, з трейдерами, з партнерами у постачанні добрив, захисту рослин. Беремо участь у програмах із продажу продукції до різних країн світу. Для нас не є проблемою оформити необхідний сертифікат, тому що весь час ми працюємо прозоро та відкрито. Така ж ситуація й із пайовиками. Жодних проблем у нас не виникало з подовженням оренди, люди з задоволенням перезаключають договори та дякують за співпрацю.
Наразі ми повністю забезпечили себе складськими приміщеннями та переробкою. Хліб, який ми їмо, від зернини до столу пройшов усі процеси тут, у своєму господарстві.
У перспективі ми маємо розвиватися саме у продовольчому плані. Нам треба турбуватися про харчову безпеку, тому робитимемо акцент на виробництві круп. М’ясо є, бо займаємось свинарством, і є проєкт на збільшення поголів’я. Надалі в невеликих об’ємах будемо вирощувати велику рогату худобу. Розвиток тваринництва трохи призупинений, але, враховуючи відкриття ринку землі, державні програми підтримки, розвиток стає більш можливим. Відродження незабаром.

ІМЕНА: – Те, що землеробство – це ризикована справа, навіть м’яко сказано, то чому вибрали саме аграрну стезю?
Максим Максименко: – По-перше, країна наша аграрна, то вибір, скажімо, невеликий. Проте, незважаючи на ризики, господарству майже 30 років, і вже друге покоління розпочинає в ньому свій трудовий шлях. Це стосується не тільки мене, а й наших молодих працівників, особливо у підприємстві «Stella Maks», де я головую, і яке є супутником «Аннушки». Сьогодні ми обробляємо близько 3 тисяч гектарів землі. Парк техніки включає всі необхідні агрегати, щоб виконати будь-яке завдання в аграрному секторі, починаючи з сівби та закінчуючи збиранням, перевезенням, складуванням, переробкою. На всіх етапах вирощування сільгосппродукції в нас є відповідні виробничі потужності. Своєчасно оновлюється автопарк. Впроваджено точне землеробство, про яке зараз тільки починають говорити, а ми вже вісім років так працюємо. Такий підхід забезпечує набагато більший економічний ефект і дозволяє підвищити відтворення ґрунтової родючості й рівень екологічної чистоти нашої продукції. Враховуючи погодні умови, ми застосовуємо декілька технологій: традиційну, вертикальну обробку ґрунту та нульову – створюємо певні умови завдяки біологічним методам. Не боїмося експериментувати. Є певні труднощі, але це здобуття досвіду, і цей шлях нам треба пройти. Що буде, покажуть результати нашої праці, та вже сьогодні бачимо, що майбутнє за збереженням ґрунтів, природних ресурсів, за підвищенням якості продукції, яку виробляємо.

ІМЕНА: – На вирощуванні яких культур Ви зосередили свою увагу?
Максим Максименко: – Основна група – зернова. Це озимі пшениця та ячмінь, кукурудза. З технічних культур – озимий ріпак, соняшник, з бобових – горох, мабуть, ще підключимо льон. Обов’язково дотримуємося сівозмін. Наша зона дуже цікава – на один рік видає врожай як на півночі, на другий – як на півдні, та все одно разом з агрономом складаємо плани завчасно, а в процесі корегуємо.

ІМЕНА: – Ваша справа згуртувала навколо себе всю родину, то як між вами розподіляються обов’язки?
Максим Максименко: – У кожного свої обов’язки. Валентина Миколаївна займається фінансово-адміністративним напрямком – це робота з населенням, пайовиками, я керую виробничим процесом, а Віталій Федорович є гарантом існування всіх галузей у господарстві. Та є у нас такий пунктик – не йти по сформованих структурах радянських часів, тобто колгоспних шаблонах, тому немає бригад або відділень. Є невеликі колективи по 5–6 чоловік, які працюють у своїх секторах: механізована частина – окремо, ферма – окремо, складські приміщення – окремо, а все разом утворює класичне фермерське господарство. Я взагалі вважаю, що фермерський рух – один із найсильніших в Україні, бо складає 60% від усієї аграрної сфери. Не знаю, чому увага завжди прикута до великих сільгосппідприємств, яких лише 30%, але саме ми є локомотивом сільського господарства в країні. Враховуючи ці 30 років, аграрії довели всім, що Україна – це житниця не тільки Європи, а й світу.
Ми стали членами ВАРу (Всеукраїнської аграрної ради) ще спочатку заснування організації і бачимо на її прикладі, що фермерський рух в Україні розвивається і має кращі перспективи ніж великі підприємства. Особливо це видно по соціальній сфері і працевлаштуванню. У нашому господарстві працює вдвічі більше людей, ніж на найближчому підприємстві.

ІМЕНА: – За роки існування які моменти згадуються як найскладніші, а які бачаться найкращими?
Максим Максименко: – Знаєте, чомусь так виходить, що найважчі , найскладніші моменти трансформуються у найкращі. Як кажуть, якби не поразки, то й не знали б, що таке перемога. Важко було у технічному плані коли починали, бо ці питання не могли швидко вирішити. Запам’ятався 2007 рік, тому що в сільському господарстві, якщо просадку отримав, то це не на один рік випав, а на два як мінімум, а то й на три. Головне – не сидіти на місці. От ми призупинились у будівництві з 2014 року зі зрозумілих причин, а тепер розуміємо, що не варто було, зараз треба наздоганяти.

ІМЕНА: – За час праці на землі якими набутками Ви можете пишатися?
Максим Максименко: – Найважливіший набуток у тому, що господарство створено не на фундаменті минулих досягнень, а з чистого аркуша. Все зроблено своїми руками. Це втілення наших родинних мрій, наших сподівань і нашої праці. Багато ланів нам довелося заново освоювати, настільки вони були занедбаними. Так із технічними приміщеннями, ферми створювали з нуля. Не було ні зоотехніка, ні іншого фахівця, а тепер бажаючих найнятися до нас на роботу чимало.

ІМЕНА: – А за якими критеріями Ви наймаєте на роботу?
Максим Максименко: – Бажання працювати і наявність вакансії, бо на жаль, ми не можемо усіх задовольнити робочими місцями. У нас всі працівники офіціально оформлені, забезпечені харчуванням, засобами захисту, отримують всі виплати: лікарняні, за відпустку.
Повертаючись до теми набутків, зазначу, що ми завжди знаходимося у вирії політичного і соціального життя села і району. Наприклад, Валентина Миколаївна – депутат районної ради, тому соціальні процеси, які пов’язані з нашим районом, сільською радою, ми охоче підтримуємо. Сільська школа в Кумарях вже давно на нашому забезпеченні у плані дитячого харчування, ремонту. Вже шість років, як ми провели заходи по збереженню тепла і перевели шкільні приміщення на альтернативне опалення. І це стосується не тільки школи, а й інших соціальних об’єктів.

ІМЕНА: – На Вашу думку, якими якостями має бути наділена людина, яка вирощує життєдайне зерно?
Максим Максименко: – Я вважаю, що головна якість – любов до своєї справи, це особливий стан душі, який вносить сенс у твоє життя. Справи не вийде, коли розраховуєш тільки на покращення фінансів, бо не в них питання. Треба бути готовим до того, щоб вистояти, коли щось пішло не так. Без ентузіазму і віри теж не обійтись. У 2008 році я теж прийшов не з багажем знань в аграрній сфері, але маючи хімічну і військову освіту, був підготовленим до таких випробувань. Це допомогло мені стати другим поколінням у сімейній справі.

ІМЕНА: – Досить часто, коли батьки займаються важкою працею, то своїм дітям бажають іншого життя, то яку б долю Ви прихили до своїх дітей?
Максим Максименко: – Все буде залежати від них і тих умов, які створимо ми, але нам належить виховувати і прививати любов до землі з малечку, щоб вони бачили всі сторони життя. Далі життя покаже і все розставить по своїх місцях.

ІМЕНА: – Наразі кожен день несе зміни до нашого життя, яких новин, подій Ви побажали б собі й рідним?
Максим Максименко: – Насамперед, терпіння, наполегливості, душевної рівноваги, миру. Життя у злагоді дає набагато більше, ніж пошуки засобів особистого збагачення. Дай нам, Боже, трохи дощу і вдачі, а з рештою ми впораємось!

ІМЕНА – Наталя Тофан
Фото – з особистого архіву герою публікації

 


Ukrainian banner network
Обкладинка журналу №094
Архів попередніх номерів

2021 рік:
010203
2020 рік:
01020304050607
2019 рік:
0102030405
2018 рік:
01020304
2017 рік:
0102030405
2016 рік:
010203040506
2015 рік:
0102030405
2014 рік:
01020304
2013 рік:
0102030405
2012 рік:
010203
2011 рік:
010203040506
2010 рік:
0102030405
2009 рік:
010203040506
2008 рік:
010203040506
2007 рік:
010203040506
2006 рік:
01 02 • 03 • 04 • 05 • 06
2005 рік:
01 02 • 03 • 04 • 05 • 06
2004 рік:
01 02 • 03 • 04 • 05 • 06

  Українська банерна 100x100

Дивіться нас на Youtube



Наші партнери

 

Designed by Vladimir Philippov, 2005