Для коректного відображення елементів сайту внесіть його в список дозволених в AdBlock.
Всеукраїнський громадсько-політичний журнал
Про журнал
Концертна агенція
Рекламодавцям
Контакти

Останній номер

              ІМЕННИЙ УСПІХ              

Марiя Горішня:
«Мрії – це не просто думати. Щоб вони здійснились, треба все для цього зробити»

Знайомство з Марією Леонідівною Горішньою не залишить байдужим нікого. Керівник нової фундації – молода, амбіційна, вимоглива до себе і оточення. Протягом останнього року в свої 37 очолює Управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради. Постійно навчається і вдосконалюється. Має три освіти. Закінчила Запорізький інститут державного та муніципального управління за спеціальністю «Право», факультет «Правознавства» Київського Університету права національної академії наук України, Одеський регіональний інститут державного управління при Президентові України, кандидат юридичних наук, адвокат «Миколаївської колегії адвокатів». Водночас м’яка і привітлива, зовсім не
схожа на чиновницю, турботлива і любляча мама.
Про дитинство, становлення, принципи в роботі, мрії і екстремальні ситуації говоримо з Марією Леонідівною в її кабінеті між робочими розмовами, підписом документів, прийо­мом відвідувачів. Перериваємось, знову вертаємось до питань. І під час розмови розуміємо, що перед нами – багатофункційний керівник, який кожну хвилину свого життя використовує з користю.

БАТЬКИ БУЛИ І ЗАЛИШАТЬСЯ ДЛЯ МЕНЕ НАЙБІЛЬШИМ АВТОРИТЕТОМ

ІМЕНА: – Маріє Леонідівно, де народжуються такі, як ви?
Марія Горішня: – Я народилась в Херсонській області, в сім’ї робітників. Нас троє – я, старші сестра і брат. Закінчила звичайну школу. Батьки були і залишаться для мене найбільшим авторитетом. Вони дали мені все – життя, освіту, навчили працювати руками і головою. Схожа я, напевно, більше на маму. Мама – весела, енергійна, легка на підйом. Ми кожну хвилину в дитинстві відчували себе захищеними завдяки її любові і турботі. У неї завжди вистачало мудрості витримувати баланс між вимогливістю і ласкою. В якому б стані я зараз не приїздила в рідний дім – втомлена, розчарована чи просто сумна – я відчуваю, як наповнююсь силою маминої любові. Тато в мене спокійний, врівноважений. Така кремезна стіна для нашої сім’ї. Він і навчив мене досягати бажаного. Постійно повторював: якщо ти захочеш, якщо ти сама дуже будеш цього хотіти – ти досягнеш. А якщо ні – то ніхто тобі не допоможе. Мій старший брат для мене був і буде уособленням мужності і сили. З самого дитинства я ціную його за рішучість, надійність, силу і твердість характеру. Так тепло згадувати, як він носив мене на плечах і руках. З сестрою в нас велика різниця у віці. Їй було 13, вона вже вийшла з віку, коли бавляться ляльками, і тут з'явилась я – така собі жива лялька, яку потрібно було доглядати і няньчити. Я росла в неї на руках. І зараз вона радіє моїм успіхам так само, як колись раділа першим крокам. Я вдячна їй за турботу. Це велике щастя, я б сказала – Боже благословення – народитись в такій сім’ї.

ІМЕНА: – Така кількість освіт – це вимога обставин чи власне бажання?
Марія Горішня: – Я постійно хотіла себе наповнювати. Весь час навчаюсь, хочу бути першокласним спеціалістом. І далі буду навчатись. Бажаю отримати звання доктора юридичних наук. В мене для цього все є – освіта, практика, достатньо досвіду і я хочу отримати найвищий рівень.

ІМЕНА: – Батьки якось націлювали на навчання, на вибір професії?
Марія Горішня: – Я поступала навчатись – мої батьки про це навіть не знали. Я поїхала, поступила, потім вже їм розповіла куди. Звісно, що під час навчання підтримували, допомагали, як могли, тішились моїм успіхам.

ІМЕНА: – Що згадується, коли кажуть про дитинство?
Марія Горішня: – Напевно, що завжди багато працювали (посміхається). А ще – рибалка і полювання. Їздила з татом. Стріляю і ловлю рибу на Дніпрі – це моє дитинство. Сітки збирала після рибалки.

ІМЕНА: – Ну якесь не дівчаче захоплення?
Марія Горішня: – Не знаю, може тому що я найменша? Мені подобалось. Я і пізніше, на восьмому тижні вагітності на полюванні була (сміється). Нічого не зупинило – ні великий живіт, ні важка рушниця. Дуже активна в дитинстві була і до цього часу є.

ІМЕНА: – В освіті чому саме цей напрямок?
Марія Горішня: – По-перше, я з дитинства завжди хотіла знати права людей. Десь в дев’ятому класі зрозуміла, чого хочу. І мені це дуже цікаво. До сих пір жодного разу не пожаліла про вибір і щодня вдосконалююсь.

Я ПРАЦЮВАЛА ЗРАНКУ ДО ПІЗНЬОЇ НОЧІ, ЩОБ СТАТИ ДІЙСНО СПЕЦІАЛІСТОМ

ІМЕНА: – Перше місце роботи ваше було в Первомайську Миколаївської області. Це було за направленням?
Марія Горішня: – Ні, мені просто сказали, що там є можливість влаштуватись на роботу за фахом. І ось мені 22, мене тато завіз в чуже місто і залишив. І з 2007 я там працювала і жила. Через три дні влаштувалась юристконсультом в Первомайську міську раду, потім в Управління архітектури головним спеціалістом з юридичних направлень, за цим – управління з земельних питань, пізніше очолила юридичний відділ. Потім пішла з ради, отримала свідоцтво державного адвоката, обслуговувала як адвокат всі комунальні підприємства в Первомайську. Подала свою кандидатуру на конкурс і стала начальником реєстраційної служби.

ІМЕНА: – З першого погляду, все легко вам вдається.
Марія Горішня: – Молода і зелена в іншому місті. Ні знайомих, ні допомоги, ні підтримки – нічого. Дуже важко ставати на ноги, якщо ти нікому не потрібен, тебе ніхто не знає і тільки ти своїми знаннями можеш досягти успіху. Я працювала зранку до пізньої ночі, щоб стати дійсно спеціалістом. Вважаю, що реалізувалась в тому місті, пройшла конкурс і переїхала до Миколаєва, очолила управління.

ІМЕНА: – Яка Марія Леонідівна як керівник?
Марія Горішня: – Я вважаю, що кожен на своєму місці повинен швидко і добросовісно робити свою справу. Якщо ти не справляєшся – це не твоє місце. На сьогодні ми – всі працівники управління поклали багато зусиль і часу, щоб розгрести завали справ, які назбирались і не розглядались п’ять років. За рік ми розглянули п’ять років «просрочки». Люди вже не сподівалися на розв'язання їх питань. От і подумайте, яке ставлення в населення буде до чиновників. Більшість з них перевели свою «діяльність» на пости в соцмережах, а, насправді, так справи не робляться.

ІМЕНА: – Скажіть, був момент, коли було важко, коли хотілось здатись?
Марія Горішня: – Важко завжди. До цих пір. А здатись – я сама цього собі не дозволю. Як би не було тяжко – я не одступаю. Сідаю і думаю – що ще я можу зробити, щоб досягнути свого. Можна поплакати, посидіти, саму себе пожаліти, аде не здатися.

ПРО ДОНЬКУ, ДЕЛЬФІНА І МРІЇ НАПЕРЕДОДНІ НОВОГО РОКУ

ІМЕНА: – Як вдається поєднувати такий щільний графік і виховання доньки?
Марія Горішня: – Мабуть, тільки вона (донька – прим.ред.) мене на сьогодні тримає в руках. Характер мій – така сама вперта. Суботу та неділю виділяю тільки для неї. Більше для мене в ці дні нікого немає – проводимо час разом. Гуляємо, відвідуємо кінотеатр, просто включаємо музику і танцюємо, співаємо. Це її дні. Вона з понеділка рахує, коли буде субота-неділя. В робочі дні в нас тільки дві години ввечері, але вони зайняті уроками і домашніми справами.

ІМЕНА: – Як охарактеризуєте стиль спілкування з донькою?
Марія Горішня: – Я – мама-подружка-порадниця. Кожного дня Маша ділиться зі мною своїми враженнями, розповідями про стосунки з однолітками. Все вислуховую. Вона питає поради. Я завжди хотіла, щоб так було. Ми з нею завжди разом. Я за день до пологів вступати на навчання їздила (сміється) Вважаю, що вагітність і дитина прекрасно гармонують з кар’єрою і саморозвитком.

ІМЕНА: – А можна про пологи детальніше, дуже цікаво?
Марія Горішня: – Мені завтра термін народжувати, а сьогодні я їду в Академію при Президенті в Одесу, вступати на державне управління. Я приїжджаю – сорокова в черзі. Три іспити потрібно скласти. Починаю просити, щоб мене пропустили в першій п’ятірці. Тягну білет, мені говорять: сідайте, готуйте відповіді. А я вже сидіти не могла через живіт великий. Кажу: можна я одразу відповім – мені сидіти важко. Відповіла теорію, так само практичне завдання склала. Питаю: Довго чекати відповідь, чи я пройшла? Екзаменатор мені: Не чекайте – їдьте в пологовий (сміється). Боялись, щоб я там не народила. А ще в мене була мрія: коли буду вагітна – поплаваю з дельфіном. Завтра родити, а я після іспитів їду в Одеський дельфінарій шукати дельфіна. Знайшла. Мені білет продали в касі, бо бачили тільки у віконечко. А там працівники дельфінарію злякалися, але я вмовила їх і все ж таки здійснила мрію. Я з Одеси до полового будинку в Первомайськ не доїхала – народила в Южноукраїнську.

ІМЕНА: – Напередодні Нового Року про що мрієте?
Марія Горішня: – Я не можу просто мріяти. Якщо я мрію – цього досягаю. Я кожен рік ставлю собі завдання. Мрії – це не просто думати. Щоб вони здійснились, треба все для цього зробити. На наступний рік я також бажання напишу. Якщо вони здійсняться – я дуже буду рада їх озвучити.


ІМЕНА: Марина Шкорубська
Фото: з особистого архіву героїні публікації

 


Ukrainian banner network
Обкладинка журналу №095
Архів попередніх номерів

2021 рік:
01020304
2020 рік:
01020304050607
2019 рік:
0102030405
2018 рік:
01020304
2017 рік:
0102030405
2016 рік:
010203040506
2015 рік:
0102030405
2014 рік:
01020304
2013 рік:
0102030405
2012 рік:
010203
2011 рік:
010203040506
2010 рік:
0102030405
2009 рік:
010203040506
2008 рік:
010203040506
2007 рік:
010203040506
2006 рік:
01 02 • 03 • 04 • 05 • 06
2005 рік:
01 02 • 03 • 04 • 05 • 06
2004 рік:
01 02 • 03 • 04 • 05 • 06

  Українська банерна 100x100

Дивіться нас на Youtube



Наші партнери

 

Designed by Vladimir Philippov, 2005