Для коректного відображення елементів сайту внесіть його в список дозволених в AdBlock.
Всеукраїнський громадсько-політичний журнал
Про журнал
Концертна агенція
Рекламодавцям
Контакти

Останній номер

              ЗIРКОВЕ IНТЕРВ'Ю              

Петро Чорний, заслужений артист України:
«Щоб ви жили сто років, і ми це бачили!»

ІМЕНА: – Ваша сольна кар'єра почалася з 1996 року. І зараз, незважаючи на жорсткі умови пандемії, маєте щільний гастрольний графік. Де Ви черпаєте сили для творчості?

Петро Чорний: – Знаєте, як кажуть: «зірок багато, артистів мало». У мені закладено артистичне загартування ще з часів гастролей у семимісячному віці з батьками. А сили для творчості черпаю в природі. В мені тече циганська кров, і ми маємо таку приказку: «від слабких природа позбавляється». Коли ти вмієш бути віч-на-віч із Богом, слухати, як шумлять дерева, як співає річка, тоді в тобі оживає дух, сила, гармонія. Тому молодим я рекомендую хоча б іноді ходити босоніж травою. А ще я дуже люблю риболовлю.

ІМЕНА: – Як професійний музикант, до якого жанру у своїй творчості Ви тяжієте? Які пісні Вашого репертуару Вам найбільш близькі?

Петро Чорний: – Серед сесійних музикантів (тих, які працюють у студії і їм все одно, в якому стилі грати, вони підтверджують це і освітою, і досвідом), моя особистість, як артиста, викликає повагу. І повага колег по цеху – це велика цінність. Мова не про колег з шоу-бізнесу, а про тих музикантів, які в студії «зірок роблять».
Що стосується пісень, я не говоритиму, як багато артистів, що «пісні – це мої діти». Музика – окремо, діти – окремо. З піснями, як із погодою. Я співаю для народу і мене захоплює, коли глядач відчуває радість чи народний плач, і кожна моя пісня може викликати емоції, це дуже важливо для мене. Але якби я виявив егоїзм певною мірою і співав «для себе», не думаю, що моя музика була б настільки різноплановою. Я сам за вдачею – джазмен. Порівняв би з льотчиком вищого пілотажу, який виконує різні запаморочливі трюки, але також може і гарним літаком організувати пасажирські перевезення.

ІМЕНА: – Якби Ви визначали правила гри в українському шоу-бізнесі, щоб Ви змінили, щоб і артисту працювалося комфортніше, і глядач отримував би якісніший продукт?

Петро Чорний: – Я повернув би ту стару школу, яка відділяла професіоналів від непрофесіоналів. Зараз навіть «Греммі» вручають як? Майклу Джексону, наприклад, або гурту «Earth, Wind & Fire» знадобився не один рік роботи, щоб досягти успіху та здобути нагороди, а зараз двадцятирічний діджей з Казахстану Іманбек, музика якого «зайшла» на певних платформах, взяв «Греммі». Є блогери, які на гребінці зіграють музон, наберуть тисячі лайків та потраплять у чарти. Раніше була тарифікація: самодіяльність окремо, професійні музиканти окремо. А коли змішалися «коні та запчастини», вийшов музичний секондхенд, переспівують те саме, але в різних варіаціях. А оскільки є два види спілкування – математика та музика, молоді артисти повинні складати нову музику, яка викликатиме почуття, а це важливо за всіх часів. Ще додав би механізм контролю за артистами, які можуть давати концерти, щоб глядачі могли кайфувати від виступу тих артистів, які справді співають на сцені. Адже, купуючи квитки на концерт, глядачі найчастіше слухають фонограму як магнітофон. А для комфортної роботи артиста, звісно, ​​важливі авторські права. Це ахіллесова п'ята у нашій країні. Композитори, аранжувальники мають отримувати гідні гонорари. У нас, на жаль, цього немає, тому автори продають свої пісні до інших країн та отримують гонорари звідти.

ІМЕНА: – Як Ви вважаєте, чи відрізняється український циган від румунського чи угорського. І що таке циганський характер?

Петро Чорний: – Не просто відрізняється, часто у нас мовний бар'єр виникає. Я говорю на 17 діалектах циганської мови і, наприклад, цигани із Закарпаття, Берегово чи Мукачево не розуміють жодного з них.
У циган є всього чотири касти: ковалі, злодії, артисти, подібні до мене, і маги. З поганим шлейфом, який з'явився останніми роками (я маю на увазі наркотики тощо), ми, звичайно, намагаємося боротися. Ми навчаємо своїх дітей. Серед провідних ромів України є кілька народних артистів. А деякі телеведучі (на зразок Дурнєва) дозволяють собі висловлювання, що доля циган – ходити вокзалами, ворожити і торгувати наркотиками. Людина визначила за всіх циган, що діти наші не можуть ходити до школи тощо.
А щодо характеру циганського, то його відрізняє воля. Свобода і воля – два різні поняття. Свободу дають люди, а вільна людина народжується.

ІМЕНА: – Коли дивишся Ваш концерт, бачиш чудову школу та високу культуру виконання. Хто були Вашими вчителями? Чому і як Ви у них навчилися і чи є у Вас самого учні?

Петро Чорний: – Дякую за комплімент. У мене виходу не було, я ж із артистичної династії. Мама, Галя Чорна, виконавиця циганських старовинних романсів. Батько багато років керував ромським ансамблем. Я з семи місяців був з ними на гастролях, увібрав у себе цю циганську музику. Оскільки в колективі працювали фірмові музиканти, музика робилася у різних стилях, наприклад, іспанський гітанос. Навіть Віктор Зінчук, відомий рок-гітарист, колись працював у мами.
Щодо вчителів. Я слухав дуже різну музику. Ще з дитинства спірічуелс, народний плач, великий пласт від моєї мами до Елли Фіцджеральд, від Вертінського до Стіві Вандера, від Філіпа Бейлі до гурту «Автограф». Я навіть засинав під фірмову музику, яку мені ставили на ніч, щоб я не плакав. Дуже приємно, що глядач виріс і може оцінити роботу.

ІМЕНА: – За вдачею Ви – одинак ​​або любите галасливі компанії? Чи багато у Вас друзів та які людські якості Ви цінуєте у людях найбільше?

Петро Чорний: – Знаєте, як у побуті кажуть? Петя Чорний – свято. Артист для того й створений, щоби приносити радість. Хоча Таня Буланова свого часу випустила «плаксивий альбом» і він також сподобався людям. Знаєте, у молитві до Пресвятої Богородиці є такі слова: «віджени від мене… засмучення, забуття, нерозумність, нерадість…». Життя нам дане для радості, Бог – для спасіння. А усамітнення – для пізнання. Я навчався у школі ім. Лисенка при Київській консерваторії. При ній був інтернат, де я отримував образи через національну належність. Напустуєш десь, а тобі: «Ти що, у себе в таборі?». Я йшов у сад за інтернатом, знаходив дерево, яке відчував, виривав ямку і туди все-все висловлював, заривав і мені так легко ставало, не повірите.
А в людях ціную, коли вони не зраджують. Якість, яка називається вірність, вона трохи жіноча, але й у чоловіках це є. Господа зрадили в середу, а розіп'яли в п'ятницю. Зраду важко пробачити. Ціную в людях правдивість, коли вони можуть сказати тобі: «Петя, ти навантажив мене, мені некомфортно з тобою», але не вдавати заради вигоди.

ІМЕНА: – Про що мріє Петро Чорний?

Петро Чорний: – Ви знаєте, я мрію про те, щоб Петро Чорний зміг стати такою людиною, якою є його внутрішній світ. Знаєте, є таке прислів'я: «горбатого могила виправить, а стрункого – життя». Мрію, щоби Петро Чорний встояв і залишився такою людиною, як закладено в нього природою. Щоб не втратив свій талант, місію нести радість людям, доброту, закладену з дитинства, турботу про ближнього, яка теж є. Ось мрію, щоби Петро Чорний це зберіг і примножив.

ІМЕНА: – У чому Ви бачите сенс свого життя?

Петро Чорний: – Питання глибоке, але хоч би як це банально не звучало, для мене особисто сенс життя в тому, щоб залишитися з Богом у серці, тобто – з Любов'ю в серці. Тому що Любов – це порятунок людства, Любов – захист. Зараз багато магів, екстрасенсів, всі щось там відчувають, але коли в душі у людини є Любов – вона і є її захистом, ніщо погане її не торкнеться. Ось нечисть вигадує будь-якою мовою приставку «займатися любов'ю», і людина стає вразливою, тому що важливо жити з любов'ю в серці до людей, у цьому є сенс життя. Ніхто не знає, де насправді життя. Можливо, тут ми лише на перевірці, а справжнє життя там. Коли живеш із любов'ю у серці, тоді і є сенс жити.

ІМЕНА: – Розкажіть кумедну історію зі своєї гастрольно-концертної діяльності.

Петро Чорний: – Розповім кумедну історію з дитинства. Раїса Кириченко та Людмила Гурченко порадили мамі оформити мене до школи ім.Лисенка. Її будівля складається з двох частин: ліворуч – музиканти, праворуч – хореографи. На іспити до школи ми спізнилися, за мене поклопотав директор Чернігівської філармонії Пашкевич, який для Раїси Кириченко написав знамениту «Степом, степом», а приймав у мене іспит Єрмаков на дачі. Я сів за фортепіано і почав грати. Єрмаков каже Семенеко: «Мама чудово грає». А грав то я! І ось мене за дзвінком та за талантом із запізненням, але прийняли до школи. 1 вересня заходимо ми до школи, на спільну лінійку хореографів та музикантів. І я сподобався завучу хореографічного училища. Я ж непогано танцював із дитинства. І давай він голосити: який підйом, довжина ніг тощо. А мама в цей час була на гастролях і на лінійку мене привели її друзі, які не знали, до якого корпусу йти. Тому що всі навчалися в одному будинку, лише хореографи у правому корпусі, а музиканти у лівому. І повели мене до хореографічного, дивляться списки, а мене в них немає. Треба сказати, що у музикантів мене теж у списках не було, бо ж за дзвінком прийняли, всі папери треба було заповнити на початку навчального року. Звичайно, завуч каже: «Та ви що, подивіться, якого талановитого я привів на народну хореографію!» І оформили мене. А там все те саме: школа, музичні заняття раз на тиждень, хореографія щодня. І ось навчаюсь я місяць. Дзвонить мама з гастролей: «Ну, як ти, синочка, пасочка моя?» Я відповідаю: «Мам, я нормально, танцюю». – «Ну, танцюєш ти в мене з дитинства, а що в тебе по фортепіано? Як ти займаєшся? – «Ну, займаюся раз на тиждень, а ти ж казала, що чотири рази на тиждень буде». Знову через час дзвонить мама, все ще думаючи, що я навчаюсь у музичному: «Ну що, як ти там?» – «Мамо, нас так добре годують!» Згодом наступного разу я кажу: «Мамо, я так танцюю, мені в гопаку нижню хлопушку вже довірили». Мама помовчала і каже: «Ну й правильно, танцюристи раніше на пенсію виходять». І лише через першу чверть мене побачив Єрмаков у їдальні.«Чекай», – каже, – «А чому ти не вступив до нас до школи?» – «Як же, я у вас навчаюсь, у хореографічному!» (Сміється)

ІМЕНА: – Якби Ви підняли келих разом із усіма своїми українськими глядачами, який би тост Ви промовили?

Петро Чорний: – У нас, у циган, є такий сердечний тост: «Бути добру!». А оскільки я щирий циган з України, наше серце б'ється в унісон з культурою України, я сказав би так: «Щоб ви жили сто років, і ми це бачили!» З любов'ю, ваш Петро Чорний.

ІМЕНА: – Юрій Мінін
Фото з особистого архіву героя публікації

 

 


Ukrainian banner network
Обкладинка журналу №096
Архів попередніх номерів

2022 рік:
01
2021 рік:
01020304
2020 рік:
01020304050607
2019 рік:
0102030405
2018 рік:
01020304
2017 рік:
0102030405
2016 рік:
010203040506
2015 рік:
0102030405
2014 рік:
01020304
2013 рік:
0102030405
2012 рік:
010203
2011 рік:
010203040506
2010 рік:
0102030405
2009 рік:
010203040506
2008 рік:
010203040506
2007 рік:
010203040506
2006 рік:
01 02 • 03 • 04 • 05 • 06
2005 рік:
01 02 • 03 • 04 • 05 • 06
2004 рік:
01 02 • 03 • 04 • 05 • 06

  Українська банерна 100x100

Дивіться нас на Youtube



Наші партнери

 

Designed by Vladimir Philippov, 2005