|
IМ'Я В ПОЕЗII
В’ячеслав Качурін
ОБИДА
А. Олейниковой
Рассердившись не в шутку
На законы страны,
Не пустили в маршрутку
Ветерана войны.
Непотребным клиентом
При наличии мест,
Он стоял с документом
На бесплатный проезд.
Глухо хлопнула дверца,
Как ладонь по лицу.
Он схватился за сердце
И припал к деревцу.
К покосившейся ветке
Прислонился щекой,
Тихо вынул таблетки
Чуть дрожащей рукой,
Распрямился устало,
Повернулся назад,
И слезинка упала
На полоски наград…
Образа
(переклад українською)
Розсердившись не жартома
На закони країни,
Не пустили в маршрутку
Ветерана війни.
Непотрібним клієнтом
За наявності місць,
Він стояв з документом
На безкоштовний проїзд.
Глухо грюкнули дверцята
Він долоня по обличчю.
Як схопився за серце
І припав до деревця.
До гілки, що покосилася
Притулився щокою.
Тихо вийняв пігулки
Трохи тремтячою рукою,
Розпрямився втомлено,
Повернувся назад.
І сльозинка впала
На смужки нагород.
СТАРЫЙ САПОЖНИК
Жмётся подорожник
К будке под порог,
Где сидит сапожник
Без обеих ног.
Дед Фаддей доселе,
По словам людей,
В этом нужном деле –
Мастер – чародей.
Ноги чародею
Отняла война,
И с тех пор Фаддею
Обувь не нужна.
Все его тропинки –
Позабытый сон…
Шьёт Фаддей ботинки
На любой фасон.
Глянет нам под ноги,
Улыбнётся вслед:
- Доброй вам дороги
И счастливых лет!
Старий чоботар
Тиснеться подорожник
До будки під поріг,
Де сидить чоботар
Без обох ніг.
Дід Фадей досі
За словами людей
У цій потрібній справі –
Майстер-чародій.
Ноги чародію
Відібрала війна,
І з того часу Фадею
Взуття не потрібне.
Всі його стежки –
Забутий сон…
Шиє Фадей черевики
На будь-який фасон.
Гляне нам під ноги,
Усміхнеться слідом:
-Доброї вам дороги
Та щасливих років!
ДЕНЬ ПОБЕДЫ И ЖУРАВЛИ
Звонил призывно колокол церковный,
Скликал на праздник жителей Земли,
И в этот час нежданно и безмолвно
Среди небес возникли журавли.
Они над суетой притихших улиц
Величественно плыли в вышине,
Как будто к нам из прошлого вернулись
Живые души павших на войне.
Под звуки той, давно знакомой песни,
Торжественно пронзая облака,
Они спускались клином с поднебесья
К участникам Бессмертного полка.
И было в этом чуде столько света
И столько грёз, нахлынувших всерьёз,
Что люди, прислонив к себе портреты,
Глядели ввысь, не сдерживая слёз.
А журавли неспешно улетели,
Растаяли в заоблачной дали.
О чём они напомнить нам хотели?
О чём сказать нам так и не смогли?
День перемоги і журавлі
Дзвонив призовно дзвін церковний,
Скликав на свято мешканців Землі,
І в цей час несподівано і безмовно
Серед небес виникли журавлі.
Вони над суєтою притихлих вулиць
Велично пливли у висоті,
Ніби до нас із минулого повернулись
Живі душі загиблих на війні.
Під звуки тієї давно знайомої пісні,
Урочисто пронизуючи хмари,
Вони спускалися клином із піднебесся
До учасників Безсмертного полку.
І було в цьому диві стільки світла,
І стільки мрій нахлинули всерйоз,
Що люди, притуливши до себе портрети,
Дивилися вгору, не стримуючи сліз.
А журавлі неспішно відлетіли,
Розтанули в надхмарній далині…
Про що вони нагадати нам хотіли?
Про що сказати нам так і не змогли?
ТЕЧЕНИЕ ЛЕТ
Плывут по небу облака,
Бежит за облаком река...
Вот пароход идёт по речке,
Дымок клубится голубой,
И завивает дым в колечки
Упругий ветер над трубой.
За ветерком волна струится,
А за волною мчится птица,
За птицей следом самолёт
Над водной гладью проплывает.
Бежит река, не убывает...
Эпоха новая грядёт,
А жизнь единственная
Тает...
Течія років
Пливуть по небу хмари,
Біжить за хмарою ріка…
Ось пароплав йде річкою,
Димок клубиться блакитний,
І завиває дим у кільця
Потужний вітер над трубою.
За вітерцем хвиля струмує,
А за хвилею мчить птах.
За птахом слідом літак
Над водяною гладдю пропливає.
Біжить річка, не зменшується…
Епоха нова прийде,
А життя єдине
Тане..
НИЧТО НЕ ВЕЧНО
Шуршит листвою осень у порога,
Горит над миром вечная звезда,
И жизнь, как бесконечная дорога,
Ведёт меня неведомо куда.
Над полем в ожидании метели
Уныло спят озябшие сады.
Года мои, как листья, облетели
С поникших веток дерева судьбы.
Но в сердце ни обиды и ни злобы;
Ничто, увы, не вечно под луной.
Настанет час – крещенские сугробы,
Как обелиски, встанут надо мной.
Стерильный снег поля запеленает
Под гул ветров продрогших, но живых,
И мой уход совсем не повлияет
На общий ход событий мировых.
Я жил, как жил – а после будь, что будет,
Как ни крутись, а логика проста:
Нас время всех помирит и рассудит,
А память всё расставит на места.
И потому бессмысленна тревога;
Всё в мире этом будет, как всегда:
И осень с листопадом у порога,
И над землёю вечная звезда...
Ніщо не вічне
Шарудить листям осінь на порозі
Горить над світом вічна зірка,
І життя як нескінчена дорога,
Веде мене невідомо куди.
Над полем, чекаючи хуртовини,
Похмуро сплять замерзлі сади.
Роки мої як листя облетіли
З пониклих гілок дерева долі.
Але в серці ні образи та ні злоби.
Ніщо нажаль не вічне під місяцем.
Настане година – хрещенські кучугури,
Як обеліски встануть наді мною.
Стерильний сніг поля сповідає –
під гул вітрів продроглих, але живих,
і мій відхід зовсім не вплине
на загальний перебіг подій світових.
Я жив як жив, а після буде як буде,
Як не крутись, а логіка проста:
Нас час усіх помирить і розсудить,
А пам’ять все розставить по місцях.
І тому безглузда тривога;
Все у світі цьому буде як завжди:
Та осінь з листопадом біля порога,
І над землею вічна зірка…
В НЕВОЛЕ
В. Топчему
Со всех сторон стеснённый и зажатый,
Средь бесконечной праздной кутерьмы
Тигр за решёткой в шкуре полосатой
Напоминает узника тюрьмы.
Всё мечется по клетке, но за костью
Он никогда не кинется, как пес,
И целый день с презрением и злостью
Глядит на нас, взъерошен и раскос.
Ему поныне грёзятся в неволе
Амурские крутые берега,
И всё ещё знакомая до боли
Глухая уссурийская тайга.
Ему бросают булки и печенья,
Его кормить пытаются с руки,
Но тигр не верит в ласку заточенья
И морщит нос, оскаливши клыки.
И лишь когда в ночи потонут звуки,
Когда вокруг весь мир уснёт живой,
Он плачет от бессилия и муки,
В бетонный пол уткнувшись головой.
У неволі
В. Топчему
З усіх боків стиснутий і затиснутий,
Серед нескінченного пустого гармидеру
Тигр за ґратами в шкурі смугастій
Нагадує в’язня в’язниці.
Все кидається по клітці, але за кісткою
Він ніколи не кинеться як пес,
І цілий день з погордою та злістю
Дивиться на нас скуйовджений і розкосий.
Він досі мріє у неволі
про амурські круті береги,
І все ще знайома до болю
Глуха уссурійська тайга.
Йому кидають булки та печиво,
Його годувати намагаються з руки,
Але тигр не вірить у ласку ув’язнення
І морщить ніс вишкіривши ікла.
І лише коли вночі потонуть звуки,
Навколо весь світ засне живий,
Він плаче від безсилля та муки,
В бетонну підлогу вткнувшись головою.
|
